РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ I РОЗВИТОК СИСТЕМИ УКРАЇНСЬКО-
СЛОВАЦЬКИХ МІЖДЕРЖАВНИХ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИХ ВIДНОСИН
Становлення системи українсько-словацьких міждержавних відносин нерозривно пов'язане із трьома найважливішими групами чинників. Перша - проголошення незалежності України (1991 р.) і Словацької Республіки (1993 р.) та подальша розбудова української і словацької державності. Друга - перетворення суверенних України і СР із об'єктів у суб'єкти міжнародних відносин. Третя - становлення нової постбіполярної системи міжнародних відносин як у глобальному вимірі, так і на європейському континенті.
Розвиток відносин міжнародного співробітництва, які з межі 1980-1990-х років поступово формувалися між Україною і Словаччиною, був складовою частиною всіх трьох вказаних процесів - усамостійнення двох держав, перетворення їх у активних суб'єктів міжнародних відносин і кардинальної зміни глобальної та регіональної систем стосунків. Аналіз нових архівних і опублікованих джерел свідчить про взаємну підтримку державницьких снаг українського і словацького народів ще до проголошення незалежності двох країн. Україна першою з-поміж держав світу визнала незалежність Словаччини і була співініціатором резолюції про прийняття СР до ООН [2.15. - С.5; 2.19.- S.149]. Україна і СР впродовж 1990-х років тісно співпрацювали в ході розбудови регіональних інтеграційних структур і в рамках міжнародних організацій, спільно формували систему та механізм добросусідського співробітництва.
Становлення цілісної системи українсько-словацького співробітництва у 1990-ті роки було б неможливим без тісної співпраці двох держав у зовнішньополітичній сфері. Як справедливо вказують українські спеціалісти-міжнародники, міжнародні відносини - насамперед відносини політичні, головною ланкою яких є взаємодії між державами [5.81.-C.11].
Автор, однак, прагнула уникнути абсолютизації ролі держави у міжнародних відносинах, яка характерна для представників школи "політичного реалізму" ("політичного неореалізму"). Історична наука розглядає міжнародні відносини, в т. ч. новітні українсько-словацькі в основному з позицій "політичного ідеалізму". На нашу думку, хибно було б обмежувати вивчення системи вiдносин мiж Україною i СР виключно мiждержавними стосунками, як це робить течія представників "політичного реалізму" серед дослiдникiв мiжнародних вiдносин. Вони стверджують, що єдиними суб'єктами мiжнародних стосункiв є держави i створенi ними мiжнароднi союзи, об'єднання та iнституцiї. Практика українсько-словацьких взаємин перiоду 90-х рокiв ХХ столiття, однак, засвiдчує, що рацiю мають i представники так званої "iдеалiстичної школи", котрi не вважають мiжнароднi вiдносини виключною монополiєю держав. На їх думку, поряд з державами, все бiльшу роль у мiжнародних стосунках грають недержавнi структури, громадськi рухи та iнiцiативи, тобто, широкi кола громадськостi, що є проявом демократизацiї сучасних мiжнародних відносин [5.243.].
У цьому контексті більш чітко простежується основна причина недостатнього і переважно з політологічним ухилом вивчення сучасними українськими істориками процесу становлення і розвитку відносин між Україною та СР 1990-х років. Вона - методологічна і полягає у схильності значної частини спеціалістів з даної проблематики використовувати в дослідження українсько-словацьких стосунків методологію, теоретичні положення, дефініції та інструментарій школи "політичного реалізму".
Характерні риси реалізму і неореалізму в теорії міжнародних відносин досить чітко сформулювали нещодавно російські вчені-міжнародники. Представники парадигми "політичного реалізму", за визначенням російських спеціалістів, притримуються наступної точки зору щодо закономірностей сучасних міжнародних відносин [5.152. - C.34-35]. Основна тенденція сучасного етапу міжнародних відносин - незмінна із стародавнього світу, так як константним мотивом міжнародної політики залишаються національні інтереси, а суттю міжнародної політики - боротьба за владу і силу. Головним міжнародним актором, який визначає характер міжнародних відносин, залишається держава. Головним регулятором залишається сила і баланс сил. Лише поведінка держав детермінує міжнародну систему та її структури.
Водночас слід відділяти загальну характеристику міжнародних як міждержавних відносин від видової, де політичні відносини є підсистемою міждержавних. Саме цей аспект є об'єктом і предметом висвітлення у даному розділі нашої роботи. Вважаємо, що методологічно в ході його аналізу необхідно виходити із наступного положення: "Політичні відносини утворюють найважливішу підсистему системи міжнародних відносин з власною структурою, функціями, процесом розвитку. Одна із найголовніших функцій цієї підсистеми полягає в синтезі, детермінації, відбиванні всіх інших видів відносин, які виступають в якості самостійних підсистем в системі міжнародних відносин"[5.81.-C.11].
2.1. Українсько-словацькi політичні контакти початку 1990-х рокiв
Формування системи відносин між Україною та Словаччиною у політичній сфері розпочалося на зламі 1980-1990-х років в основному на базі системи так званих "дружніх" або "побратимських" радянсько-чехословацьких зв'язків попереднього періоду. Але це були за характером неінституйовані стосунки поки що несуверених складових частин федерацій, що знаходилися на порозі занепаду і розвалу. Певний час після демократичної чехословацької революції 1989 р. до 1993 р. - Словаччина та до розпаду СРСР і отримання незалежності в 1991 р. - Україна не могли виступати повноправними суб'єктами міжнародних відносин. Це, однак, не завадило представникам української і словацької сторін встановити перші політичні контакти. Та сама система українсько-словацьких стосунків у цей час мала ще характер "напівсуверенітетної" або перехідної.
Але із національно-державним усамостійненням Україна і Словаччина уже потребували формування нової - побудованої за загальноприйнятими цивілізованими стандартами сис