РОЗДІЛ 2
СУЧАСНА ВИБОРЧА СИСТЕМА: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД
2.1. Сутність та особливості функціонування мажоритарної виборчої системи
Найбільш давнім способом визначення результатів голосування є мажоритарна
виборча система, в основі якої незалежно від її різновидів лежить принцип
більшості, котрий у минулому здавався найбільш природним при визначенні
підсумків голосування. Мажоритарна виборча система проста у визначенні
технічних результатів голосування. Вона має три різновиди: абсолютної
більшості, відносної більшості, кваліфікованої більшості.
У своєму дослідженні “Порівняльна конституційна інженерія” Дж. Сарторі
зазначає, що мажоритарні системи не прагнуть до парламенту, що відображає
розподіл голосів. Вони прагнуть до одержання явного переможця. Їхньою метою є
не тільки вибори парламенту, але водночас і вибори уряду [209,137]. Головна
відмінність різноманітних мажоритарних систем полягає в тому, чи потребують
вони відносної або абсолютної більшості.
Мажоритарна система абсолютної більшості є простою щодо визначення результатів
голосування, але їй притаманні певні недоліки. Оскільки вона ґрунтується на
абсолютній більшості голосів, що становить хоча б на один голос більше половини
виборчого корпусу даного округу від загального числа поданих голосів, тобто
50%+1, то майже 50%-1 голосів виборців не враховуються. Виборці, котрі віддали
голоси за кандидатів чи партії, які не пройшли до парламенту, не мають своїх
представників у законодавчому органі. Таким чином, ця система не забезпечує
належного представництва виборчого корпусу. Вона вигідна тільки впливовим
партіям, що мають значну підтримку виборців та можливість проводити активну
роботу щодо залучення виборців на свій бік.
Незважаючи на те, що кожний з обраних депутатів отримав абсолютну більшість
голосів, всі ці числа різні. Виборчі округи нерівні між собою, й кожний депутат
має представляти різну кількість виборців. Навіть, якщо округи були б рівні за
кількістю виборців, які беруть участь у голосуванні, то обрані депутати все
одно отримали б різну кількість голосів. Одні мають отримати лише на декілька
голосів більше половини, а інші - 90% та більше усіх поданих голосів.
В умовах багатопартійності мажоритарна виборча система абсолютної більшості не
завжди результативна. Вироблено декілька способів удосконалення мажоритарної
системи абсолютної більшості. Це встановлення другого туру голосування, для
участі в якому допускаються два кандидати, які отримали найбільшу кількість
голосів у першому турі (перебалотування), або використання в цьому турі іншої
системи.
Ще одним удосконаленням подібної системи є використання альтернативного
голосування, що створює в одному турі ефект двох-, трьох-, чотирьохтурового
голосування. Виборець вказує в бюлетені, кому він віддає перевагу, визначаючи
необхідний для нього порядок обрання кандидатів. Якщо жодна з партій не
отримала абсолютної більшості голосів, то від участі у розподілі мандатів
звільняється партія, що отримала найменшу кількість голосів, її мандати
розподіляються між партіями, що залишилися, за другою преференцією. Ця
процедура використовується до того моменту, поки якась партія не дістане
належної більшості. В наш час така виборча система застосовується на деяких
федеральних виборах і на виборах у штатах Австралії. Протягом певного часу
альтернативне голосування використовувалося в Канаді.
У 1930 році лейбористський уряд в Англії, який не мав абсолютної більшості
місць у палаті громад, заручився підтримкою ліберальної партії в обмін на згоду
розробки закону про альтернативне голосування. Альтернативне голосування, крім
можливості зробити мажоритарну систему абсолютної більшості результативною, дає
невеликим партіям завищене представництво та збільшує їх вплив. Вони мають
змогу отримувати не перші преференції після великих партій. Крім того, невеликі
партії, під час виборчої кампанії мають закликати своїх виборців вказувати
другі та наступні преференції визначеним способом.
Мажоритарна система відносної більшості, що застосовується у Великобританії та
США, розглянута Є.Лейкманом і Дж.Д.Ламбертом у “Дослідженні мажоритарних та
пропорційних систем” [117]. Система “першого, що виявився обраним” (the
first-past-the-post) - це система одночасних виборів одного кандидата відносною
більшістю голосів, при якій оголошується обраним той, хто отримав найбільшу
кількість голосів. Вона завжди результативна, хоча несправедлива за своїми
остаточними результатами. Дана система не забезпечує адекватного представництва
у виборних засадах на національному рівні, як і рівного представництва від
округів, перекручуючи волю виборчого корпусу [117, 23]. Як зазначають Є.Лейкман
і Дж.Д.Ламберт, майже кожні вибори виявляють надзвичайну невідповідність між
нацією, якою її відображає голосування, і палатою громад, яка утворюється в
результаті цього голосування [117, 23].
У цьому разі існує загальна тенденція до збільшення представництва великої
партії та зменшення кількості місць більш дрібних партій. Переважна більшість
лібералів у парламенті Великобританії у 1906 році й консерваторів у 1931 і 1935
роках підтримувалася лише незначною кількістю голосів виборців. У 1924 році
консерватори зібрали дещо менше половини всіх голосів, а в палаті громад мали
більшість 2:1. У 1945 році стан змінився на користь лейбористської партії.
Однак немає постійного співвідношення між підтримкою, що одержує найчисленніша
партія в країні, і кількістю її представників у парламенті. В 1892 році (один
із виняткових прикладів “правильного” відображення) 47% голосів забезпечили
консерваторам 47% місць у парламенті, у 1910 році та ж кількість голосів н
- Киев+380960830922