РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ДОСВІДУ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ ПОЛЬЩІ
2.1. Аналіз та хід процесу входження Польщі у Європейський Союз
Після дослідження політико-правової природи Європейського Союзу, тобто того, що ж він собою являє і які має перспективи, наступним розглядуваним нами питанням буде процес розширення ЄС на Схід. Актуальність даного питання зумовлюється тою трансформацією та консолідацією ЄС, які були викликані, у першу чергу, перспективою приєднання значної кількості країн Центрально-Східної Європи. Зважаючи на те, що на даний момент немає ознак щодо обмеження євроінтеграції виключно нинішніми країнами-кандидатами, то Україна теж може претендувати на цей статус. Виходячи з цього, для нас корисним є детальний розгляд перебігу процесу інтегрування до ЄС нашого найближчого сусіда - Польщі.
Для початку необхідно розглянути загальні умови та процедуру вступу будь-якої країни до ЄС. На даний момент це стосується 13 країн Центральної та Східної Європи, а також Середземномор'я, які офіційно визнані кандидатами на вступ до Європейського Союзу. Щодо Естонії, Кіпру, Латвії, Литви, Мальти, Польщі, Словаччини, Словенії, Угорщини та Чехії, то з ними вже підписано Договори про вступ, який може стати реальністю вже у 2004 році. У випадку Румунії та Болгарії, то з ними переговори ще тривають. Крім того, відповідно до рішення Європейської Ради, в грудні 1999 року Туреччину також визнали офіційним кандидатом на приєднання. Однак, вона ще не виконала умови, необхідні для початку переговорів.
Які ж вимоги ставляться до претендентів? Якщо звернутися до тексту Маастріхтського договору про заснування Європейського Союзу, то у новій статті 49 (колись стаття О) сказано, що право на вступ має люба європейська держава, яка поважає спільні для ЄС принципи свободи, демократії, поваги прав людини та основних свобод, а також верховенства права. Звичайно, що лише географічний фактор та загальні декларації не можуть бути єдиними критеріями для приєднання до такої складної структури, як ЄС. Зрозумілим є те, що необхідною передумовою для подальшого успішного функціонування Європейського Союзу є здатність нових країн-членів цілком або, у крайньому випадку, в головних питаннях відповідати основоположним принципам функціонування цієї структури. З цією метою у червні 1993 року на засіданні Європейської Ради у Копенгагені було розроблено так-звані "Копенгагенські критерії", виконання яких робить можливим набуття статусу повноправного члена ЄС ?80, 9?:
стабільність установ, що гарантують демократію, верховенство закону, забезпечення прав людини, повагу та захист прав меншин;
наявність діючої ринкової економіки та спроможність витримати тиск конкуренції і ринкових сил у межах ЄС;
спроможність взяти на себе зобов'язання, що випливають із членства в ЄС, включаючи визнання цілей політичного, економічного та валютного союзів.
Також визначено вимоги, виконання яких дозволить новим країнам-членам приєднатися до валютного союзу, який є більш високим етапом європейської інтеграції і вимагає більших зусиль для приєднання. Ці критерії приєднання до валютного союзу є наступними ?123, 80-96?:
- відношення дефіциту держбюджету до ВВП не повинно перевищувати 3%;
- відношення державного боргу до ВВП не повинне перевищувати 60%;
- достатній рівень стабільності цін і сталість середніх темпів інфляції (цей рівень не повинен перевищувати три кращих показники країн-членів більше, ніж на 1,5%;
- довгострокова номінальна відсоткова ставка не повинна перевищувати три кращих показники стабільності цін країн-членів більше, ніж на 2%;
- протягом щонайменше двох років і без значного напруження з боку відповідної країни нормальне відхилення величини обмінного курсу національної валюти не повинне виходити за граничні значення, передбачені механізмом обмінного курсу країн-членів.
Поряд із конкретизацією згаданих критеріїв, все ж залишається простір для прийняття до певної міри політично забарвленого рішення в ту, чи іншу сторону, що не може в окремих випадках не ускладнювати процес приєднання. Встановлюється також досить складна технічна система входження нових країн до складу Європейського Союзу, яка може значно затягнути цей процес.
Передбачено проходження через наступні процедури при приєднанні нової країни до ЄС:
країна-кандидат подає заяву про членство в ЄС Раді ЄС;
Рада звертається із проханням до Комісії ЄС підготувати свою думку (avis) щодо заявки цього кандидата;
після вироблення думки Комісія надає її Раді, яка (на підставі одноголосності) приймає рішення щодо початку переговорів;
Комісія готує пропозицію щодо переговорного мандата, а Рада ЄС одноголосно приймає цей мандат;
ЄС, представлений головуючим, проводить переговори з країною-кандидатом;
закінчення переговорів відбувається у формі узгодження проекту Договору про вступ;
проект Договору про вступ представляється на розгляд Ради та Парламенту ЄС;
Парламент ЄС висловлює згоду щодо схвалення узгодженого тексту Договору про вступ (шляхом абсолютної більшості голосів);
Рада ЄС затверджує проект Договору про вступ (одноголосно);
країни-члени ЄС та країна-кандидат офіційно підписують Договір про вступ;
11. країни-члени та країна-кандидат - відповідно до їх внутрішніх процедур - ратифікують Договір про вступ;
12. країна-кандидат може - відповідно до внутрішньополітичної ситуації та вимог конституції - провести референдум про вступ до ЄС;
13. Договір про вступ та зміни до Договору ЄС вступають у силу в зазначений термін.
Проходження всіх цих етапів може бути тривалим. У більшості випадків це не залежить від країни-кандидата. Як результат, у попередніх розширеннях період між подачею заявки про членство та остаточним вступом до Європейських Співтовариств, а з 1993 року до ЄС, був дуже різноманітним ?130, 29?. Найдовшим він був у випадку Португалії - 99 місяців, а найкоротший у Фінля