РОЗДІЛ 2
СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ, КУЛЬТУРНІ Й ДУХОВНІ ПЕРЕДУМОВИ СТВОРЕННЯ "ПРОСВІТИ" ТА ЇЇ ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ОФОРМЛЕННЯ
2.1. Революція 1848-1849 рр. і дальший розвиток українського національного руху в Галичині
Переломним для українців Галичини, які з 1772 р. потрапили під владу Австрійської імперії, став період революції 1848-1849 рр., який у Європі отримав промовисту назву "весни народів". Як зауважують сучасні дослідники, уже на початок цієї революції, коли український рух у Галичині вступив у політичну стадію розвитку, він поєднував у собі кілька різних національно-політичних орієнтацій (пропольську, проросійську, австро-русинську й українську), співвідношення між якими постійно змінювалося, у зв'язку з чим мінявся характер не лише самого руху, а й світогляд його діячів [292, с.61]. Уже на початку революції Австрія отримала конституцію і стала конституційною монархією. Однак і до того Австрійську монархію українці аж ніяк не могли називати "тюрмою народів". Саме з приходом Австрії в Галичині було здійснено т. зв. йосифінські реформи, які значно послабили позиції польських поміщиків. 1779 р. з'явився цісарський патент, що наказував великим землевласникам по-людськи поводитися з підданими. Селяни отримали особисте звільнення, не підлягали поміщицькому судочинству, оскільки для цього уряд призначив спеціальних службовців - юстиціаріїв. У 1781-1782 рр. панщина була обмежена 30 днями на рік. Хронологічно це збіглося із закріпаченням у Російській імперії кількох мільйонів українських козаків і ліквідацією останніх елементів козацької автономії. Значну увагу австрійський уряд присвятив підвищенню освітнього рівня народу й місцевої інтелігенції - греко-католицького духовенства. У Відні створили греко-католицьку семінарію, згодом переведену до Львова. Замість закритої єзуїтської академії у Львові 1784 р. створили університет. При ньому з 1787 р. діяв окремий Руський інститут, де викладання для студентів, що навчалися теології, велося українською мовою. Факультети цього інституту очолювали І. Земанчик та П. Лодій, викладачами працювали М. Гарасевич, І. Лаврівський, М. Левицький, І. Мохнацький та І. Яворський. До 1809 р. Руський інститут закінчило 470 студентів.
З середовища студентів-теологів вийшли й перші галицькі просвітителі - М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький, які створили гурток, названий "Руською трійцею". Галицькі будителі були добре обізнаними з новими інтелектуальними течіями у Європі, з творами чеського й словацького національного відродження, захоплювалися "Енеїдою" І.Котляревського й українським фольклором. Молоді просвітителі уклали й 1837 р. видали перший у Галичині альманах "Русалка Дністрова", написаний живою народною мовою, який І. Франко свого часу назвав "явищем наскрізь революційним" [293, с. 90]. Адже цей альманах наочно доводив, що мова галицьких русинів практично нічим не відрізняється від мови наддніпрянських українців, отож усі українці є одним народом. Цей висновок дуже стурбував владу, яка мала досить клопотів з польським революційним рухом. Альманах конфіскували [294, с. 99], а прогресивна молодь зазнала переслідувань.
Завдяки цим заходам влади українці в Австрійській імперії здобували освіту, вчилися захищати свої інтереси не шляхом бунтів і повстань, а відстоювати їх у сфері закону, парламентським шляхом. Однак загалом їх ситуація напередодні революції 1848-1849 рр. була дуже тяжкою. Як з гіркотою писав Я. Головацький, вони "під ласкавим пануванням Австрії живуть без літератури, без часопису, без національної освіти, без шкіл, як варвари" [295, с. 51]. Та вихід із цього тяжкого становища Я. Головацький бачив не в революції й повстаннях, а у просвітницькій роботі.
Результатом реформ Йосифа ІІ, які принесли найбільшу користь кільком мільйонам українських селян, став монархізм русинів-українців і лояльність до династії Габсбургів. Саме галицьке селянство стало оплотом монархії у скрутні для неї дні 1846 р., коли поляки шляхом повстання спробували добитися державної незалежності принаймні на частині своїх земель. При цьому в деяких повітах селяни розгромили до 80% поміщицьких маєтків, а в Тарнівському не вціліло жодного. Так само сталося й у 1848 р.
Під натиском революційних рухів у всій Європі цісар взагалі скасував панщину й надав усім націям монархії загальнодемократичні свободи. Першими зі здобутків революції скористалися поляки, які мали власну еліту й користувалися переважними політичними впливами у Відні. Вони створили у Львові свій політичний орган - Центральну Раду Народову, почали формувати власну Національну гвардію. Згодом, коли виникла Головна Руська Рада, польські політики для ослаблення її впливу 11 травня 1848 р. створили альтернативний "Руський собор", який почав видавати власну газету "Дневник руський" (редактор І. Вагилевич). З одного боку "Руський собор" був поборником польсько-українського об'єднання і включав сполонізованих аристократів "руського" походження та радикальну польську інтелігенцію й кількох демократично настроєних українських патріотів.
З іншого ж боку, це була виразна спроба поляків підпорядкувати собі український національний рух. Хоча на словах польська Центральна Рада Народова заявляла про рівність культурних прав поляків і українців, а польські демократи проголошували своєю метою створення литовсько-русько-польської Речі Посполитої [295, с.52]. Переважна ж частина польських політиків узагалі заперечувала право галицьких українців на власну національну ідентичність. У боротьбі з ними галицька українська інтелігенція вдалася до історичної аргументації, відстоюючи єдність з усім українським народом. Так, на засіданні повітової ради в Жовкві на початку червня 1848 р. о. М. Бачинський заявив: "Подоля, Волинь, Украина, Галичь суть то краї, 4 разы обширнійшіи від правдивой Польски, а пєкнійших, здоровших під сонцем над них нема, а преці[нь] тамтіи що-раз бардзій Московщина на своє перетягає, а мы як не будем о собі памятати, до решты спольщим ся, сами себе згладим, сами собі гріб