РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ
МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У СФЕРІ САМОПРЕЗЕНТАЦІЙНОЇ
СТРАТЕГІЇ
2.1. Завдання та методика дослідження особистісної самопрезентації
в молодшому шкільному віці
Теоретичний аналіз проблеми дитячої самопрезентації дає підставу стверд жувати, що даний напрямок є важливою лінією аналізу соціально-психологічного розвитку дитини, у сфері якої існує багато невирішених питань. Це зумовлено як невеликою кількістю досліджень у цій сфері, так і особливістю їх організації на початковому етапі розробки проблеми. Відсутність концептуальної моделі явища призводить до розрізненості експериментальних досліджень, виокремлення для аналізу окремих, ізольованих аспектів явища. Не існує комплексного підходу у їх вивченні, а отже, і можливості порівнювати представленість різних елементів феномену у загальній структурі самопрезентаційної мотивації та самопрезентаційної поведінки. Вивчення динаміки явища за дискретним принципом з інтервалом у два -чотири роки не дозволяє простежити безперервну лінію змін. Важливі психологічні висновки, подані у зарубіжних дослідженнях, сформульовані на підставі аналізу незначної кількості фактичного матеріалу: інформація про самопрезентаційний феномен зібрана на невеликих вибірках (16-30 осіб), з використанням обмеженої кількість завдань презентаційного змісту (від 1 до 6) [102,103,111,112].
У дослідженнях постулюється, що когнітивний розвиток дітей дозволяє їм розуміти самопрезентаційну мотивацію, але дані висновки виводяться шляхом порівняння результатів з дослідженням у сфері атрибуції чи з виконанням завдань іншої мотиваційної групи, без аналізу наявного рівня когнітивного розвитку, тобто когнітивні та самопрезентаційні можливості не порівнювалися.
Згідно з двокомпонентною моделлю [162], самопрезентація включає два взаємозв'язані елементи: мотиваційний та поведінковий. Зіставлення рівня наукового аналізу цих структурних компонентів показує, що значних відмінностей у їх вивченні щодо дитячої поведінки не простежується: і у одній, і в іншій сфері сьогодні проведена незначна кількість досліджень, присвячених аналізу окремих елементів самопрезентаційного явища. До того ж вивчення репрезентації мотиваційних основ стратегії здійснювалося лише по лінії аналізу усвідомлення дітьми намірів іншої людини, без аналізу її власних самопрезентаційних спонук.
Враховуючи те, що у вітчизняній психологічній науці досліджень даного явища не проводилося і наукової інформації стосовно генезису даної поведінкової стратегії у світовій практиці досить мало, початковим етапом нашого дослідження було виділення вікового періоду, у якому самопрезентація розпочинає своє функціонування поряд з іншими механізмами самовияву. Спостереження, проведені в дошкільних закладах, бесіди з працівниками дошкільних установ показують, що ознаки самопрезентаційної поведінки починають простежуватися в кінці дошкіль-ного дитинства. Найчастіше вони виявляються у таких формах поведінки як, хизування, хвастощі, засоромлення, позування, метаперцентивні прояви, вербальне позначення очікуваних соціальних оцінок. В той же час загальний рівень психічного і соціального розвитку дитини дошкільного віку не дає підстави розглядати ці форми поведінки як повністю усвідомлені та типові. Механізм самопрезентації передбачає функціонування не лише поведінкових , але й складних диспозиційних чинників. Зважаючи на результати зарубіжних досліджень та власних спостережень, було зроблене припущення, що інтенсивне оволодіння цією формою поведінки відбувається в молодшому шкільному віці. При цьому найсуттєвішу роль відіграє третя та четверта фази [21] цього вікового періоду.
Дослідження організовувалася у формі експериментально-генетичної стратегії з використанням порівняльно-онтогенетичних зрізів. Робота проводилася на базі чотирьох навчальних закладів м. Рівного: навчально-виховних комплексів дитячий садок-школа I ступеня № 1 та № 37, загальноосвітніх шкіл I - III ступенів № 10 та № 22. На етапі констатуючого експерименту в роботі брали участь 249 дітей молодшого шкільного віку чотирьох вікових підгруп (7, 8, 9,10 років). Формуючий експеримент проводився на базі комплексу дитячий садок-школа I ступеня № 37 з дітьми двох вікових підгруп (8 та 9 років). У формуючому експерименті брали участь 63 дитини двох вікових підгруп (8-ми та 9-ти років) та 64 дитини контрольної групи.
Констатуючий етап експерименту реалізовувався у двох напрямках:
* вивчення когнітивно-мотиваційних основ особистісної самопрезентації в дитячому віці;
* аналіз впливу самопрезентаційної мотивації на характер поведінкових особистісних самовиявів дітей молодшого шкільного віку .
Експериментальна програма розроблялася у відповідності з загальною теорією самопрезентації [104,162,186,187] та моделлю дитячого соціального пізнання [123], яка дозволяє простежити як динамічну, процесуальну сторону розгортання усвідомлення дітьми самопрезентаційного феномена, так і виокремити його змістовні характеристики.
Самопрезентація розглядається нами як специфічна форма особистісного самовияву, що включає у свою структуру когнітивно-мотиваційні, безпосередньо-поведінкові та емоційні компоненти. Вона належить до динамічних, мінливих структур людської поведінки та психіки. Враховуючи те, що ситуативний характер цього явища утруднює його психологічний аналіз, наше дослідження розпочиналося з вивчення найбільш стійких елементів самопрезентаційного феномена (зазначимо, що даний підхід є співзвучним з позицією зарубіжних психологів [102, 103, 111, 112]). До найбільш стійких структур даного типу самоподачі належать його репрезентації. Саме вони забезпечують цілеспрямованість та відносну постійність цієї форми поведінки.
Операціоналізація когнітивно-мотиваційного компоненту самопрезентації на основі загальної самопрезентаційної теорії та теорії дитячого соціального пізнаннях дозволяє виділити у ньому декілька взаємозв'язаних елементів. До основних когніцій дитини у