РОЗДІЛ 2
РОЛЬ ІДЕОЛОГІЇ У ФОРМУВАННІ ЗОВНІШНЬОЇ ТА ОБОРОННОЇ ПОЛІТИКИ ФРАНЦІЇ ТА ФРН У 1991 - 2003 рр.
2.1. Особливості зовнішньої та оборонної політики
Франції і ФРН.
2.1.1. Співвідношення політичної культури, ідеології та національної ідентичності Франції та ФРН.
У плані розвитку національної ідеології та національної ідентичності Франція представляє собою унікальний випадок в історії. Країні вдалося направити французький націоналізм у мирне русло і завоювати імідж такої держави у світі, яка має міцну національну самосвідомість та національні інтереси. Незайвим буде зауважити, що багато колишніх республік колишнього Радянського Союзу при розбудові власної держави використовували саме французьку ідею побудови національної держави та ідеології, яка представляє собою симбіоз поєднання мови, літератури, історії, культури з національними інтересами, їх розвитком та захистом [160].
У контексті національних та ідеологічних питань німці намагалися і намагаються використовувати французький досвід розвитку нації та національної ідеології, яка б з одного боку дозволяла зміцнювати національну ідеологію та ідентичність власного народу та держави, а з іншого - використовувати національну ідеологію виключно у мирних цілях без завдавання шкоди та оголошення війн іншим державам, тобто для мирного співіснування [74].
Німці при сприйнятті Франції впадають у крайнощі. З одного боку це відбувається під впливом стереотипу, який активно плекається мас-медіа, про Францію як "Grande nation" (Велику націю). З точки зору німців французи мають національну, майже націоналістичну самосвідомість і займаються спогляданням себе, що вносить певне роздратування у сприйняття німців французами. Звичайно, що таке сприйняття німцями французів виникло під впливом розвитку франко-німецьких відносин протягом усієї історії. Існує ще велика кількість стереотипів, які впливають на франко-німецькі відносини та на імідж Франції не тільки у Європі, але й у світі. Одним із таких стереотипів, який, до речі, є приємним стереотипом, є уява про "німецько-французьку дружбу". Під цією дружбою розуміється "гарна" Франція, з якою Німеччина у повній згоді співробітничає в якості "мотора для Європи". Як і куди має йти цей мотор (який, звичайно, відповідає німецьким критеріям), залишається на розсуд історичного процесу. При цьому роль "дружби" полягає в тому, щоб можливі проблеми, які виникають у двосторонніх відносинах, охарактеризувати як залишки "ворожості" минулого, і потім у повній гармонії їх вирішити. І саме при цьому стереотипі запрограмоване виникнення розчарувань [169, 558]. Ці розчарування виникатимуть особливо тоді, коли райдужні очікування не співпадатимуть з реальним положенням.
Крім цього, саме стереотипами керуються і Франція, і Німеччина у своїй міжнародній та європейській політиці, а також у процесі європейської інтеграції. Якщо подивитися в деталях на інтеграційні процеси в Європі, то одним з аспектів будь-якої проблеми, що виникає, обов'язково є питання національної ідентичності. Саме національна ідентичність, яка представляє собою синтез національної культури, мови, літератури, ідеології, історії, національних інтересів та способу мислення, є ключовим елементом політичної культури. Тому свою національну ідентичність та політичну культуру Франція намагається відстояти на всіх рівнях міжнародних відносин. Одним із конкретних таких прикладів відстоювання національної ідентичності та національних інтересів є політика Франції у міжнародних організаціях, таких як ООН, НАТО, ЄС, ЗЄС, ОБСЄ та інших [74, 71]. Розширення НАТО на Схід здійснило великий вплив на зовнішню та оборонну політику Франції та Німеччини, на ідеологічну політику цих країн. Завдяки розширенню НАТО ФРН зміцнила як свої зовнішні кордони, так і свій вплив на нових держав-членів Альянсу. Франції завдяки розширенню НАТО вдалося зміцнити свої стосунки з ФРН та Російською Федерацією, а також підтримати Румунію на шляху до її членства до НАТО. Підтримка Румунії мала для Франції не тільки політичну, але й ідеологічну вагу. Румунія є членом світової мережи франкофонії.
Звичайно, національна ідентичність та політична культура впливають на формування зовнішньої політики Франції. При цьому національна ідентичність та політична культура не просто впливають на формування зовнішньої та оборонної політики Франції у Європі та світі, а є провідною ідеєю розвитку Франції.
Для розуміння розвитку зовнішньої та оборонної політики сучасної Німеччини необхідно зрозуміти її політичну культуру, що впливає на ідеологію держави та її національну ідентичність.
Протягом тривалого часу більшість західних німців вірили, що питання національної ідентичності, національних інтересів та національних кордонів є темами минулих часів. Багато німців вважали, маючи гіркі спогади про диктатуру націонал-соціалізму та її жахливі наслідки для всього світу, що національна ідеологія у сучасній Європі та глобалізованому світі є поняттями застарілими. І тільки у вісімдесятих роках минулого століття та після швидкого об'єднання Німеччини національна свідомість німців почала міцніти та розвиватися. Об'єднання Західної та Східної Німеччини у єдину державу стало не просто об'єднанням двох розділених територіальних одиниць в одну, що вплинуло на геополітичну та геостратегічну структуру європейського континенту та політичну карту Європи, а об'єднанням національно-ідеологічного характеру. Після об'єднання Німеччини західні німці відчули, що вони теж здатні зробити свій внесок у зміцнення демократії, свободи та загальнолюдських цінностей у Європі. "Німецька історія продовжується" - так назвав одну зі своїх книг тодішній федеральний президент Німеччини Ріхард фон Вайцзекер, який цим самим хотів сказати ще незадовго до падіння Берлінської стіни, що німецька національна історія відроджується [74, 72].
Наприкінці ХХ століття Німеччина стала найважливішим партнером Франції. Але разом з тим сприймання Німеччини у Франції, в Європі та й взагалі у світі дещо зазнало