Вы здесь

Розвиток архітектурно-планувальної структури міст Галичини в умовах урбанізаційного процесу 1772-1918 рр.

Автор: 
Іваночко Уляна Ізяславівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
0404U003310
129 грн
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МЕТОДИКА Й ОСНОВНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Методика дослідження
Дослідження розвитку архітектурно-планувальної структури міст Галичини базується на порівняльному, історичному й факторному аналізах процесу містотворення. Розвиток урбанізації як історичного, соціально-економічного, територіально-просторового, і, зрештою, причинно-наслідкового явища, що полягає в еволюції густоти міських поселень, зростанні міст (включно зі змінами у їх планувальній структурі) і чисельності міського населення, залежить від сукупності багатьох чинників (табл. 2.1). Дослідження цього процесу базується на використанні методу історико-генетичного аналізу (який, представляючи ступеневий розвиток і на підставі пізнання минулого, дозволяє окреслити суть і загальний стан досліджуваного регіону), описового методу в поєднанні з догматичним підходом (що дозволяє пізнати будову цілого, розкласти його на складові частини, зрозуміти їх взаємозв'язок і значення для цілого і в цьому контексті виявити дефініцію міста як такого).
Багатовекторний характер дослідження зумовлюється тим, що в просторових об'єктах архітектури і містобудування відображаються багатоманітні характеристики суспільних процесів, економічні, соціально-культурні, соціально-психологічні, правові та інші сторони їх організації. Це визначає міждисциплінарний характер такого дослідження [200, с. 291]. У дисертаційній роботі попередньо передбачалося врахування трьох основних груп чинників, що впливають на розвиток архітектурно-планувальної структури міст в контексті урбанізаційного процесу: зовнішні - загальні урбанізаційні (регіональні), внутрішні - розпланувальні та комбіновані. В ході дослідження було використано наступні методи:
1. Метод першоджерел, який полягає у використанні:
а) карт території Галичини кінця XVIII - поч. XX ст. з виявленням окремих функцій (розвиток мережі доріг, залізниць, адміністративного поділу, промисловості і т. п.);
б) планів міст XIX - поч. XX ст., кадастрових карт сер. XIX ст., архівних документів (законодавчого характеру та справ по проведенню певних регуляційних та будівельних робіт), рукописів, іконографічних та фотоматеріалів;
в) публікацій попередників і сучасників (звернення до історіографії урбаністики й архітектури міст), які висвітлюють окремі аспекти розглядуваного питання.
Застосування цього методу дає можливість простежити еволюцію основних комунікацій на території Галичини, територіально-адміністративного поділу регіону, зон впливу міст-адміністративних центрів, розвиток економіки та промисловості; щодо окремих міст - відтворити картину розвитку території міста (загальні обриси "плями" міста, її трансформація в часі), формування забудови в різні етапи австрійського періоду.
2. Метод багатокритеріального аналізу, використання якого дає змогу оцінити, визначити або класифікувати окремі характеристики міст та урбанізаційного процесу, виявити первинні та вторинні фактори впливу на розвиток архітектурно-планувальної структури.
3. Метод картографічно-розподільчий із наступним застосуванням методу структурного аналізу допомагають виявити взаємозв'язок складових регіону:
а) місто-адміністративний центр як вузол комунікацій і нагромадження регіональних функцій (залежність: місто - регіон);
б) складових частин міста (центр - периферія).
4. Метод типологічної класифікації, застосування якого створює підстави для розподілу міст за певними ознаками на окремі підгрупи, Львів при цьому складає окрему підгрупу.
5. Метод порівняльного аналізу, використання якого дає можливість на основі вивчення основних урбаністичних концепцій XIX - поч. XX ст. широко проводити історико-містобудівні паралелі.
6. Метод морфологічного аналізу, використання якого дозволяє визначити структурну будову різних частин міста, зокрема зони щільності забудови, основні композиційні тенденції у її формуванні, а також характеристики каркасу вуличної мережі.
7. Графоаналітичний метод (побудова графіків, діаграм, використання методу накладання території міста на модульну сітку) і метод статистичного аналізу (аналітичне опрацювання статистичних даних) застосовано для створення діагностичної та прогностичної картини розвитку міст і основних характеристик урбанізації в цілому.
8. Метод натурних обстежень дозволяє виявити сучасний стан збереженості розпланування й забудови, сформованих протягом XIX - поч. XX ст. у містах Івано-Франківської, Львівської і Тернопільської областей, та обґрунтувати їх цінність з метою охорони та подальшого практичного використання.
9. Метод системного підходу полягає у дослідженні міста як складного елементу процесу урбанізації за визначальними факторами. При цьому побудова моделі дослідження урбанізаційного процесу відбувається у декілька етапів, за ієрархією, виходячи з макрорівня просторової організації на мікрорівень:
I - рівень районного планування (макрорівень);
II - рівень територіального розвитку міста (мезорівень І) включно з формуванням соціально-містобудівних утворень у регіональному масштабі (у вигляді групових систем поселень). Цей рівень включає також історичну еволюцію містобудівного середовища і містобудівних стереотипів (теоретичних концепцій) та взаємозв'язок і взаємовпливи між ними;
III - рівень детального планування й забудови елементів міста (мезорівень ІІ) з функціональним розподілом, окремих ділянок забудови (чи території) міста як формотворчих одиниць простору міста, формування цілісних соціально-містобудівних утворень у межах міста (у вигляді житлових, житлово-рекреаційних та житлово-промислових районів - т. зв. колоній). При цьому враховується також нормування забудови вулиць середмістя й передмість;
IV - рівень окремих об'єктів та комплексів (мікрорівень) з вписуванням їх у забудову при трансформації міського середовища.
Містобудівні проблеми урбанізованих районів відповідають ієрархії містобудівних об'єктів [17, с. 196]. Для дослідження різних рівнів просторової організації використовуються відповідні види інформації.

2.2. Методи дослідження основних напрямів у