РОЗДІЛ 2.
Духовність - "душа" цілісності цивілізації
Історичний процес розвитку людства є складним та багатоплановим і виступає продуктом повсякчасної діяльності людей. Досить сказати, що на історію людства, його соціальне життя впливають географічне середовище, продуктивні сили суспільства, рівень технічного розвитку, пануючі ідеологічні, етнічні, релігійні та інші, тісно між собою пов'язані фактори, які виникають в певний соціальний час та проявляються в різних культурах і цивілізаціях.
Слід додати, що криза самосвідомості, колізії сучасної історії, які охопили багато країн світу, (особливо гостро вони проявилися на пострадянському просторі в цілому і в нашій країні зокрема), актуалізувалися, поглибилися за часів перебудови, а як що до цього додати світові конфлікти - то все це разом загострило увагу до цивілізаційного виміру історії. Отже, немає сумнівів у тому, що зараз майже перед кожною нацією постає питання співвідношення себе з сучасною світовою цивілізацією, гострим стає відчуття духовного розриву з нею, та, в той же час, виникає необхідність збереження національної традиційної культури, яка руйнується в процесі соціальних перетворень у суспільстві. П. Флоренський писав: "Останні минулі роки характеризуються все більшим віддаленням від вищих духовних інтересів та цілісної духовної культури. І разом з тим їх характеризує свідомість і потреби, які пробуджуються, викликають розуміння того, що людство та його культура не можуть не бути роздрібненими, якщо не керуються вищими засадами духу" [1, с. 617].
2.1. Цивілізація як здатність до самодетермінації
Розглядаючи цивілізацію як етап культурного розвитку, необхідно ще раз звернутися до більш-менш загального визначення цивілізації.
Цивілізація - це соціокультурне утворення, яке відображає систему соціальних зв'язків, що тісно пов'язані з культурою. Звідси і витікає сама можливість використання поняття цивілізація для характеристики конкретних, просторово-обмежених суспільств з їх своєрідною культурою. В даному випадку мається на увазі те, що в цьому понятті об'єднуються матеріальні, соціальні та культурні аспекти життя суспільства.
Якщо історія - це продукт повсякчасної діяльності людей, то цивілізація є сукупність засобів буття та способів діяльності людей, які виражаються в матеріальному відношенні, політичній та соціальній організації, інтелектуальному, моральному та релігійному житті. Цивілізація визначається також сукупністю ідей та політичних інститутів, рівнем розвитку суспільства для якого характерна наявність розвинутої технології, господарської спеціалізації. Отже, використовуючи слово "цивілізація", ми маємо на увазі спільність людей, яка характеризується певною системою цінностей, навичками, системою встановлених заборон, подібністю духовних світів. Будь-яка цивілізація структурно складається з специфічної суспільно-виробничої технології та відповідної їй культури, сутність якої міститься у творчій діяльності та її результатах - як духовних так і матеріальних. Цивілізація характеризується також певною філософією, стилем творчого мислення, загальносуспільними цінностями, ідеалами, узагальненим образом світу.
Суттєве значення має основний принцип життя цивілізації. Він представляє собою вихідні основи духу народу, його мораль, переконання, відношення до самого себе, поведінку, віру, надію тощо. Певно цей основний принцип життя і об'єднує людей у народ окремої цивілізації, забезпечує його єдність на протязі усієї власної історії. Він удосконалюється в процесі утворення та розвитку цивілізації і передається новим поколінням, так би мовити, "із молоком матері", шляхом вивчення мови, формуванням свідомості, менталітету і таке інше. Тобто, мова йде про певну людську єдність. Тим самим цивілізація може та, мабуть, і обов'язково повинна бути представлена ще як і певний тип спільності людей. Коли ми говоримо "мусульманська цивілізація", "євразійська цивілізація", "китайська цивілізація", "західна цивілізація" та інші, ми, перш за все, підкреслюємо цим самим існування деяких форм єдності, які виникають між людьми в рамках тієї чи іншої форми спільності.
Як відомо термін "спільнота" використовується у двох розуміннях: спільність як схожість, однаковість, ідентичність різних явищ за деяким одним або декількома прикметами; спільнота як зв'язок, єдність, цілісність, "тотальність" явищ [31, с. 24]. Перше значення терміну "спільнота" лежить в основі формально-класифікаційного підходу до виокремлення спільності людей. Такий підхід виходить з припущення, що класифікувати явища можна за будь-якими ознаками, в тому числі і зовнішніми, за якими не стоять внутрішні, системоутворюючі зв'язки. Тобто, це - спільність ідентичності, однаковості. У відповідності з таким підходом можуть бути виокремленні різні групи, на основі різноманітних принципів - множинність брюнеток, низьких або високорослих людей тощо. Друге значення терміну "спільнота" теоретико-методологічно більш значиме, тому що воно визначає спосіб наукового аналізу цілісних системних об'єктів реальності. Це спосіб виокремлення реальних спільнот, об'єднань, цілісних систем, які утворені внутрішніми зв'язками, відтворення яких забезпечується процесами передачі й обміну речовиною, енергією, інформацією. Цивілізація належить саме до такого типу спільнот-об'єднань.
Цивілізація, як тип спільноти, може бути охарактеризована ще і таким чином. По-перше, це не короткочасна, зрозуміло, а стійка спільність людей. Вона поєднує їх на протязі життя не тільки однієї особи, і навіть життя не кількох, а багатьох поколінь. Одне покоління змінює інше, а цивілізація продовжує існувати як одне і те ж ціле. Життя окремої цивілізації коливається приблизно від 1000 до 1500 років і навіть більше, наприклад, китайська, індійська. Цивілізація, як стійка спільність, характеризується зв'язками, які постійно поновлюються й міцніють при взаємодії поколінь. Подібна сталість