РОЗДІЛ 2
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ГРОМАДЯНСЬКОГО
ВИХОВАННЯ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ У СПАДЩИНІ
ДІЯЧІВ ОСВІТИ ЗАКАРПАТТЯ (1919 - 1939 рр.)
2.1. Розвиток теоретичних засад громадянського виховання школярів у працях освітніх діячів Закарпаття
Поширення нового суспільного устрою в Підкарпатській Русі зумовило потребу становлення нової людини - самовідповідальної, обов'язкової, сильної, творчої. Унаслідок цього у зазначений період загострюється питання громадянського виховання, за допомогою якого педагогічна наука краю намагалася задовольнити вимоги часу.
Необхідно зазначити, що в міжвоєнний період громадянське виховання було зорієнтоване на історичні потреби Чехословацької держави, головна серед яких - потреба державотворення. Вивчення історико-педагогічної спадщини діячів освіти Закарпаття (1919 - 1939 рр.) дає підстави стверджувати, що основна увага у громадянському вихованні цього періоду зосереджувалася на вихованні патріота-державника, якому притаманний національний (етнічний) та державницький патріотизм.
Історія краю не знала жодних випадків, коли можна було б говорити про утворення власної Української держави. Тільки в умовах приєднання Підкарпатської Русі до Чехословаччини постало питання побудови демократичної і неподільної держави - Чехословацької республіки. Це означає, що для українського народу Підкарпатської Русі побудова власної держави розглядалася як побудова Чехословацької Республіки, до складу якої вона ввійшла як національна меншина. Такої думки дотримувались А.Волошин, І.Гопко, І.Крайник, О.Маркуш, П.Федор, Ф.Агій та ін. освітні діячі краю. Обстоюючи ідею розбудови демократичної держави, А.Волошин зосереджував увагу на невіддільності Підкарпатської Русі від Чехословацької держави. На з'їзді руської молоді 1929 р. він, зокрема, зазначав: "Хто лише гляне на мапу і мало роздумає, сейчас признає правду, що і ми, русини Підкарпаття, з Чсл. республікою стоїмо і з нею падемо" [56, 2 - 3].
Прихильне ставлення до демократичних процесів бачимо в дещо пізніших судженнях педагога. Визначаючи напрям роботи одного із засобів масової інформації краю - газети "Нова свобода", він наголошував: "Судьбу свою політичну вирішав наш народ р. 1918 - 1919, коли добровільно прилучився до нової демократичної Чсл. республіки. Історія цих 20 років доказала, що наше народне життя з чехословаками знайшло тут умовини вільного розвивання нашої культури, тому і "Нова свобода" буде стояти на основі єдності й цілості нашої держави та захоронення її демократичного та республіканського ладу" [42, 1938, Ч.1].
Маючи на меті виховання всебічно й гармонійно розвиненої особистості, А.Волошин сутність громадянського виховання вбачав у правильній організації соціального становлення учнівської молоді. У єдності з соціальним, педагог трактував громадянське виховання як державно-громадянське, в основі якого лежить поєднання гуманності, моралі, патріотизму, національного самоусвідомлення [51, 11].
Упродовж усього досліджуваного періоду освітні діячі краю обстоювали ідею виховання патріотизму як найвищої громадянської якості. Патріотизм, вважали вони, це інтегральна якість, що репрезентує собою сукупність обов'язків та служить консолідуючою силою всього народу. Під патріотизмом А.Волошин розумів почуття любові до рідного краю, рідного слова й рідного народу, до його історичного минулого та літературного спадку. Джерелом патріотизму має бути любов до батьків, що переростає у любов до власного села і його громадян, пошана до сільських традицій, звичаїв, обрядів. Однак виховання патріотизму має носити здоровий характер, без ознак шовінізму, а тому "любов до свого не повинна доходити до ненависти проти чужих народів", - підкреслював педагог [52, 70].
Проведене дослідження показало, що поширення громадянської ідеї та ідеї національного відродження вплинуло на визначення мети, змісту і завдань виховання. Аналіз державних та авторських навчальних планів і програм міжвоєнного періоду свідчить, що громадянське виховання було визначено пріоритетним напрямком навчально-виховного процесу і спрямовувалось на формування в учнівської молоді моральних і демократичних цінностей. Благодатним ґрунтом для них мали послужити духовні цінності українського народу: оволодіння рідною мовою, багатство культурних традицій, історичні здобутки і поразки минулих поколінь.
Під впливом ідей європейської педагогіки, зокрема Г.Кершенштейнера, А.Волошин дійшов такого висновку: щоб виховати дитину, здатну виконувати свої громадянські обов'язки, треба спрямовувати виховні зусилля на усвідомлення нею сутності товариства. Для цього необхідно навчити вихованців жити за його законами, а саме: служити громаді, з власної волі виконувати обов'язок моральної підтримки громади, плекати почуття взаємної любові і -найголовніше - бути здатним до особистої пожертви. У такий спосіб, переконаний педагог, дитина прийде до усвідомлення сутності держави, яке вважається одним із засадничих понять громадянського виховання, оскільки держава - це і є товариство в найбільшому масштабі, що, як і будь-яке інше, існує для захисту її інтересів. Шляхом громадянського виховання потрібно виховати дитину "способною для общественной службы, чтобы порозуміла; что всякоє товариство, так и найбольшоє в державі , т. є. сама держава основано для обороны интересов одиниці", - зазначав педагог [51, 12]. Водночас, виконуючи функцію захисту своїх громадян, держава потребує відповідної до себе уваги зі сторони своїх громадян. Таким почуттям, на думку А.Волошина, має бути почуття державницького патріотизму, яке в розумінні педагога трактувалося як "солидарита ко державі, т. є. чувство патриотичности, з другоі же части одповідальность" [51, 12].
Вважаючи виховання моральних почуттів ідеалом соціального виховання, А.Волошин громадянське виховання розглядав невіддільно від морального виховання. Не проводячи між ними чіткої межі, педагог вважав їх взаємодоповнюючими і взаємозалежними ланками виховання. "Моральні почуваня ділимо на 1) особи
- Киев+380960830922