РОЗДІЛ 2
ВІДТВОРЕННЯ СЕМАНТИЧНОЇ СТРУКТУРИ ГОМЕРОВИХ РЕАЛІЙ ЗАСОБАМИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
2.1. Уподібнення як метод відтворення чужомовних реалій в українських
перекладах ХІХ ст. (на прикладі перекладів П.Байди-Ніщинського)
Розглядаючи методи, до яких вдаються різні перекладачі, відтворюючи семантичні
функції реалій оригіналу, спираємось на лінгвістичні праці, котрі, хоча
безпосередньо не стосуються античного матеріалу, проте суттєво допомагають у
випрацюванні терміносистеми, наукової концепції роботи та способу дослідження.
Питання настільки важливе, що його тією чи іншою мірою торкається чи не кожне
перекладознавче дослідження. Деякі з таких досліджень заслуговують окремої
уваги. Серед них слід передусім назвати праці болгарських авторів С.Влахова та
С.Флоріна. Тут виділено такі методи передачі реалій: транскрипція, калька,
створення нового слова, засвоєння слова або надання слову іншої мови форми
слова рідної мови, приблизний переклад близьким за значенням словом, описовий
переклад або пояснення реалії [17, с. 439]. В українському перекладознавстві
цій проблемі присвячене окреме дослідження - монографія Р.Зорівчак "Реалія і
переклад" [46]. У даному дослідженні методи перекладу реалій окреслені дещо
по-іншому: 1) транскрипція (транслітерація), 2) гіперонімічне перейменування,
3) дескриптивна перифраза, 4) комбінована реномінація, 5) калькування,
6) транспозиція на конотативному рівні, 7) метод уподібнення, 8) контекстуальне
розтлумачення реалій, 9) ситуативний відповідник. Як бачимо, тут не лише
розширено діапазон методів відтворення реалій, а й поглиблено погляд на природу
реалії, відповідно - конкретизовано самі дефініції. Античний матеріал, особливо
насичена реаліями Гомерова "Одіссея", вимагає специфічного підходу при
визначенні методів перекладу реалій.
Відтворювати семантику реалій першотвору перекладач може методом уподібнення,
який полягає у заміні реалії однієї мови реалією іншої і визначається внесенням
у переклад елементів культури цільової мови. Проте таким методом перекладач не
може домогтись ефективного відтворення семантики реалії оригіналу, навіть
навпаки - переклад буде неодмінно позначений колоритом цільової мови. При
застосуванні методу уподібнення особливої ваги набуває національно-культурна
специфіка слова, яка відіграє велику роль у сприйманні перекладу, визначає
ступінь адекватності перекладу стосовно оригіналу. Оскільки метод уподібнення
приховує в собі небезпеку штучного перенесення зображуваного в рідне для читача
середовище, цей метод з національно-культурного та стилістичного погляду не
варто часто використовувати, бо він призводить до втрати чи підміни
національно-культурної специфіки тексту, етномовного компонента реалій
оригіналу.
Національно-культурна специфіка присутня на всіх рівнях семантичної структури
слова і знаходить своє відображення у семі національної належності лексеми.
Саме це положення актуалізується, коли перекладач обирає метод уподібнення для
перекладу реалій.
Семантична структура лексеми складається з набору мінімальних семантичних
компонентів - сем, котрі поділяються на головні (ядерні) та периферійні. Ядерні
семи - основа встановлення перекладних відповідностей у двомовних словниках.
Проте значення слова в тексті може змінюватись: як головні семи можуть
виступати другорядні, тобто останні можуть актуалізовуватись. Набір актуальних
сем І.Стернін називає терміном "актуальний зміст" [107, с. 64]. Проте
актуалізований набір сем, що властивий для слів однієї мови, не завжди можливий
для іншої мови. Тому при перекладі тексту для відтворення того чи іншого
актуального змісту перекладач повинен на свій розсуд вибирати різноманітні
відповідники.
Окреме місце у відтворенні (чи підміні) національного компонента реалій
належить прикметникам. Особливістю семантики прикметників (як побутових чи
поетичних означень) є те, що структура їх значень дуже широка. Вони передусім
визначаються семантичною мобільністю. Не маючи строго визначеної предметної
належності, прикметники включаються до позначення дійсності через взаємодію з
іменником, що призводить до розширення спектру їхніх значень. Особливістю
полісемії прикметників є також те, що розвивається вона головно на основі
психологічних асоціацій мовних носіїв. Такі асоціації не завжди однакові у
різних народів та в різних часових відрізках. Так, описуючи красу богині Гери,
Гомер застосовує епітет boоpij [184, Iл., I, 511] у дослівному перекладі -
"волоока". Даний епітет у сприйманні українського читача аж ніяк не поєднується
з семою "краса". Проте для древніх греків цей епітет був носієм саме такої
семи: логічні асоціації, покладені в основу створення подібних епітетів у
грецького та українського народів - різні; це призводить до невідповідностей,
чи навіть протилежних ефектів (око вола - око богині), що й створює складність
при перекладі таких епітетів. Перекладач у цьому випадку може піти кількома
шляхами. Перший шлях - це дослівний переклад лексеми та створення відповідного
контексту, що надав би цій лексемі саме такого, як у першотворі, значення
(такий шлях здебільша обирає Борис Тен). Другий шлях - пошуки українського
відповідника для даної ситуації, заміна лексеми іншою, звичною для українського
читача. Одначе те, що з першого погляду видається вдалою знахідкою, насправді
не завжди сприяє відтворенню етномовного колориту оригіналу: втрачається дуже
важлива у даному випадку сема "чужинність", в результаті - переклад позбавлено
духу оригіналу, загублено сему етнічної належності даної лексеми або й цілого
уривку тексту.
Візьмімо характерне для епосу простотою та чіткістю словосполучення bљloj kalТj
(XX
- Киев+380960830922