РОЗДІЛ 2
ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ СТАРШОКЛАСНИКІВ
2.1. Підходи до відбору і структурування змісту суспільствознавчих дисциплін,
спрямованого на формування політичної культури старшокласників
Із здобуттям Україною незалежності у вітчизняній педагогіці та методиці
навчання суспільствознавчих дисциплін пошук нової методології перейшов у
принципово нову площину – органічного поєднання загальнодемократичних і
гуманістичних засад з національними і державними.
Дослідження правомірності й ефективності висунутого нами припущення про те, що
становлення в школярів політичної культури обумовлено формуванням певної
системи політичних знань і умінь, розвитком суб’єктно-непрагматичного,
ціннісного ставлення до політичного життя і своєї участі в ньому, а також
включенням учнів у реальну суспільно-політичну діяльність через спеціальну
організацію навчання суспільствознавчих дисциплін та організацію позакласної
роботи потребувало реалізації цих умов у навчально-виховному процесі.
Як уже зазначалось, у Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ
століття) метою розвитку загальноосвітньої школи задекларовано розвиток і
формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості громадянина
України. Освітні пріоритети Програмою розподілені наступним чином: на першому
місці – продовження всебічного розвитку дитини як особистості, її здібностей і
талантів, національної самосвідомості й загальнолюдської моралі, на другому –
засвоєння визначених національно-культурними та суспільними потребами системи і
обсягу знань про природу, людину й суспільство [5].
Концепція загальної середньої освіти (12 річна школа) головною метою школи
визначає: формування і розвиток соціально активної, гуманістично спрямованої
особистості з глибоко усвідомленою громадянською позицією, системою наукових
знань про природу, людину й суспільство, почуттям національної свідомості…
[10]. Розв’язання зазначених завдань безумовно потребує розвитку і
вдосконалення суспільствознавчої освіти.
Протягом перших років формування національної системи освіти за умов незалежної
держави суспільствознавча освіта пережила серйозні зміни. Спочатку у зв’язку із
неусталеністю методології суспільствознавчих наук і руйнуванням радянської
системи навчання цим наукам в українській школі взагалі було відмінено
викладання всіх суспільствознавчих дисциплін, окрім історії. Проте й система
шкільної історичної освіти зазнала серйозних і важких змін і зрушень.
Концептуальні засади шкільної історичної освіти за період незалежності України
змінювалися і розвивалися, виходячи із основних змін у змісті шкільної освіти.
Нами виділено три етапи опрацювання цих засад:
І етап – у першій половині 90-х років зміни в історичній освіті відбувалися у
контексті реалізації "Концепції гуманітаризації загальної середньої освіти"
(С.Гончаренко, Ю.Мальований) та Державної національної програми “Освіта”
(Україна ХХІ століття). У цей час були напрацьовані та видані перші українські
національні програми та підручники з історії;
ІІ етап (друга половина 90-х років) – був пов’язаний з підготовкою та
прийняттям законів “Про освіту” [2] та “Про загальну середню освіту” [3]. На
цьому етапі українська шкільна історична освіта була повністю забезпечена
національними підручниками, продовжувалось доопрацювання і вдосконалення
шкільних програм.
ІІІ етап – починається в 2000 році. Це етап формування системи поглядів на
мету, завдання, принципи, зміст та структуру шкільної історичної освіти, що
випливає з матеріалів дискусії щодо проекту Концепції шкільної історичної
освіти (2000-2002 рр.), розробки та прийняття Державного освітнього стандарту
галузі „Суспільствознавство” [4] та розробки нового покоління шкільних програм
і підручників у світлі Концепції загальної середньої освіти (12 річна школа)
[10]. Саме на цьому етапі відбулося повернення у школи певної кількості
суспільствознавчих курсів.
Отже, у двох варіантах Концепції безперервної історичної освіти в Україні,
чотирьох варіантах програми з історії та проекті державного стандарту з
освітньої галузі „Суспільствознавство” поступово і динамічно простежується
тенденція до наповнення змісту загальної середньої освіти суспільствознавчими
питаннями, які можуть сприяти формуванню політичної культури старшокласників.
У проекті Концепції безперервної історичної освіти 1995 року, зокрема,
зазначається: „метою навчання у школі є ... прилучення ... до загальнолюдських
цінностей, досягнень національної та світової культури, ідеалів гуманізму та
демократії... Особистий (суб’єктивний) аспект передбачає інтелектуальний і
духовний розвиток учнів на історичному матеріалі через сприйняття, усвідомлення
і осмислення загальнолюдських цінностей, формування мотивацій та творчої
діяльності і самореалізації особистості”.
Те ж саме виділяється і в державному стандарті з освітньої галузі
„Суспільствознавство”: Головними цілями навчання історії є формування
історичного мислення учнів ..., виховання у дитини загальнолюдських духовних
ціннісних орієнтацій ...” [4, Ст.49].
Найбільш чітко ця ідея реалізована в новій редакції програми з історії 2001
року. В пояснювальній записці до програми, зокрема, записано: „цілями навчання
історії є виховання в учнів загальнолюдських духовних цінностей, сприйняття
ідей гуманізму, демократизму і взаєморозуміння між народами на основі
особистісного усвідомлення досвіду історії ... Навчання історії має сприяти ...
осмисленню ролі людини (включаючи і себе) в історії, відповідальності
особистості за власні дії.., вихованню національної свідомості, гідності та
честі в гарм
- Киев+380960830922