РОЗДІЛ II
ФІЛОСОФСЬКО-СВІТОГЛЯДНІ ЗАСАДИ ТВОРЧОСТІ В.ВИННИЧЕНКА
Перш ніж заглибитися у "світ Винниченкових образів та ідей" [114,с.14] і
здійснити аналіз основних екзистенційних мотивів у творчості українського
письменника, вважаємо за необхідне провести історико-філософський аналіз джерел
світогляду В.Винниченка та його еволюції. На необхідність такого дослідження
вказував і відомий "винниченкознавець" Г.Костюк, який, визначаючи основні
напрями наукового вивчення спадщини В.Винниченка, наголошував на філософічності
останньої й акцентував увагу на необхідності "пізнати те філософічне підсоння,
у якому дозрівала його система думання" [110,с.87]. Адже художня ідея
письменника, що несе філософський потенціал, віддзеркалюється в суприродній
собі філософській ідеї, яка представляє її понятійний аналог, - в контексті
тієї чи іншої культури, взятій в усій її сукупності і цілісності. Так,
література-як-філософія і теоретична філософія утворюють систему немовби
взаємодіючих, задивлених один в одного дзеркал.
Отже, основні філософсько-світоглядні засади творчості В.Винниченка потребують
розкриття. Відтворення справжнього світоглядно-філософського образу
українського митця актуалізує нове прочитання й теоретичну реконструкцію
спадщини письменника для визначення її справжнього місця в духовній та
філософській культурі України другої половини ХIХ - першої половини ХХ ст. Саме
тому метою цього розділу стали історико-філософська реконструкція процесу
становлення світогляду В.Винниченка на тлі епохи та української дійсності у
зазначений період та аналіз впливів на формування світогляду майбутнього
письменника західноєвропейської інтелектуальної культури, духовної культури
взагалі, суспільно-політичної думки України ХХ ст.
Відомий і неодноразово цитований вислів І.Франка з приводу перших творів
В.Винниченка: "І відкіля ти такий взявся у нас?" досі не втратив своєї
актуальності й засвідчує, що проблема "як починався В.Винниченко" вимагає
звернутися до біографічних даних, які допоможуть зрозуміти період становлення
ранніх поглядів письменника. Необхідно зазначити, що до недавнього часу в
різних біографічних нарисах і навіть енциклопедичних дослідженнях подавалися
суперечливі відомості про місце й час народження українського письменника, але
зусиллями П.Федченка і М.Смоленчука після опрацювання архівних джерел була
встановлена точна біографічна інформація [161;168].
Винниченко Володимир Кирилович народився 28 (ст. ст. 16) липня 1880 року в м.
Кіровограді (тоді Єлисаветград, Херсонської губернії) в родині селян - вихідців
із хутора Веселий Кут с. Григорівки Бежбайрацької волості Єлисаветградського
повіту Херсонської губернії. Найбільш повні та цікаві дані стосовно розвитку
особистості Володимира Винниченко в дитячі роки містяться в брошурі Ю.Тищенка
"Хто такий Володимир Винниченко", з якої дізнаємося, що початкову освіту
Винниченко здобув у народній школі, де навчався з семи років.
На думку Ю.Тищенка, саме вступ до першого класу Єлисаветградської гімназії
вплинув на формування ранніх ідейних переконань В.Винниченка. "Тут, як і в
народній школі, перший рік він вчився дуже добре. Але з вступом до гімназії в
його душі починається відбуватися та робота, що змінює його відносини до
вчення, а також виробляє основу того світогляду, з яким пізніше виступив він в
життя" [163,с.3].
Справа в тому, що Єлисаветградська гімназія була заснована 1879 року для дітей
дворянства, великої та середньої буржуазії. В часи навчання Винниченка гімназії
існували тільки для панських дітей. 1890 року, коли Винниченко став
гімназистом, тут навчалося приблизно 300 учнів, які переважно належали до
заможних верств Єлисаветграда [150,с.84]. За таких обставин дітям "мужиків" та
робітників було особливо важко, що й відчув сповна В.Винниченко з перших днів
навчання. "З нього, як з мужицької дитини, почали насміхатися панські діти й
самі учителі. Будучи дитиною з гонором, Винниченко у відповідь на такі насмішки
давав одсіч як тільки міг. Він навмисне підкреслював те, що походить з
селянського роду і свідомо говорив своєю українською мовою як з товаришами -
гімназистами, так і з учителями". Вже тоді в його думках зародилося питання:
чому се так, що мова, якою говорять його батьки і більшість людей,
забороняється та висміюється? Вже тоді склалася і та думка, що се
несправедливо…" [163,с.5].
Фізичні розправи, приниження зверхність та глум були типовими для шкільних
закладів Східної України і Галичини. В якості доказу такого неприємного факту
можна навести оповідання І.Франка про дітей і школу, спогади М.Черемшини про
гімназію, спробу самогубства В.Стефаника у першому класі [66,с.7].
Тому необхідно зазначити, що, аналізуючи спадщину В.Винниченка (чи то
літературні праці, чи то філософські зацікавлення, а особливо розглядаючи
політичні погляди), слід мати на увазі ті риси його індивідуального характеру,
які не тільки впливали на творчість та соціально-політичну, загалом життєву
позицію, а й певною мірою визначали їх зміст.
Так, зокрема, В.Панченко відзначає що "лінію його (Винниченка - Б.Г.) поведінки
- як творчої, так і громадської, як у гімназійні, так і в зрілі роки, - великою
мірою визначали дух противенства, внутрішня установка на незгоду, протест,
виклик. Він змалку звик чинити наперекір загальноприйнятому, домагатися свого
всупереч обставинам, хай навіть ціною власної репутації" [151,с.22]. Такі
властивості Винниченкового характеру сформувалися під час навчання в
Єлисаветградській гімназії, коли, як відзначала дружина письменника, він вперше
зрозумів, "що на світі не всі люди рівні, що світ
- Киев+380960830922