РОЗДІЛ 2
ПРОВАДЖЕННЯ ЩОДО ПЕРЕЙНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПЕРЕСЛІДУВАННЯ *
[* У кримінально-процесуальній науці немає єдності у трактуванні терміну
“кримінальне переслідування” і, взагалі, щодо необхідності його використання.
Проте історично склалося так, що цей правовий засіб боротьби зі злочинністю
отримав у вітчизняній юридичній науці саме таку назву – “перейняття
кримінального переслідування”. Дискусія навколо питання тлумачення цього
терміну точиться вже не один рік і отримала своє вираження у двох відмінних
підходах. Представниками першої групи вчених є М.С. Строгович, А.М. Ларін, які
ототожнюють “кримінальне переслідування” з функцією обвинувачення у
кримінальній справі. Так, А.М. Ларін відзначає, що “кримінальне переслідування
є кримінально-процесуальна діяльність, що передує вирішенню справи, яка полягає
у формулюванні і обґрунтуванні висновку про вчинення певною особою конкретного
суспільно-небезпечного діяння”[152, с.25]. Таке розуміння цього терміну
відображено у нових процесуальних законох, зокрема у КПК РФ 2001 року
(ст.20,21) та проекті КПК України 2003 року (п.17 ст.6).
Згідно іншого підходу, виразником якого є М.А. Чельцов-Бебутов, трактування
кримінального переслідування наближається до поняття “провадження у
кримінальній справі”[214, с.89, 215]. Останньої позиції притримуватимемось і ми
у своїй роботі, адже таке розуміння “кримінального переслідування” випливає зі
змісту міжнародних договорів і конвенцій.]
2.1. Перейняття кримінального переслідування: поняття та класифікація.
Становлення інституту перейняття кримінального переслідування в його сучасному
розумінні припадає на ХІХ-ХХ століття. Початково перейняття кримінального
переслідування сформувалось у межах інституту екстрадиції як засіб, спрямований
на усунення прогалин, що виникли з його розвитком. В 40-х роках ХІХ століття в
міжнародних конвенціях були остаточно визначені основні засади видачі осіб, а
серед них і правило невидачі власних громадян. Виникла потреба створити
механізм, який запобіг би ухиленню іноземців від кримінальної відповідальності.
Цим “механізмом” стало перейняття кримінального переслідування, що, як
відзначається літературі, наглядно виражає принцип невідворотності покарання
[165, с.169].
Друга половина ХХ століття характеризується становленням перейняття
кримінального переслідування як окремої форми процесуального співробітництва у
кримінальних справах у міжнародній практиці України. У перших договорах СРСР
про правову допомогу, укладених з Алжиром (1952), Польщею (1957), КНДР (1957),
Албанією (1958) та ін., визначаються: порядок зносин державних органів; умови
перейняття кримінального переслідування; обов’язок передачі доказів у справі;
інформування про прийняте у справі остаточне рішення. Проте вже в пізніших
договорах з В’єтнамом (1981), Грецією (1981), Кубою (1984) міститься окремий
розділ, присвячений цьому виду правової допомоги, у якому, крім вищезгаданих
питань, регулюються: додаткові процесуальні гарантії потерпілих; форма і зміст
клопотання про перейняття кримінального переслідування; передача особи, щодо
якої порушена така кримінальна справа; наслідки перейняття кримінального
переслідування.
Прийняття Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних
справах 1972 року і Типової угоди про передачу кримінального судочинства 1990
року фактично оформили становлення у сфері міжнародної правової допомоги у
кримінальних справах інституту перейняття кримінального переслідування. З
набуттям незалежності Україною приєдналась до цієї Конвенції [6, с.388]. Власне
у цей період була напрацьована основа правової бази у цій сфері. Україна уклала
договори про правову допомогу, які стосуються перейняття кримінального
переслідування, з Польщею (1993), Литвою (1993), Молдовою (1993), Естонією
(1995), Монголією (1995), Грузією (1995), Латвією (1995), В’єтнамом (2000),
Кубою (2003). За період незалежності для України набула чинності також
Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та
кримінальних справах (1993).
У згаданих міжнародно-правових актах неодноразово вживається термін “перейняття
кримінального переслідування”, але не дається його роз’яснення. Не знайдемо
жодного визначення перейняття кримінального переслідування і в працях тих
небагатьох українських науковців, які досліджували цей інститут.
Тому звернемось до з’ясування семантики слова “перейняття”, а також до положень
міжнародних договорів (конвенцій) України. Отже, одне із значень слова
“переймати” означає “брати на себе відповідальність за кого-, що-небудь або
заміняти когось собою” [64, с.138]. Якщо ж таке розуміння перенести у сферу
міждержавних відносин, то “перейняття” означатиме, що одна держава бере на себе
права, обов’язки і відповідальність іншої щодо розслідування і вирішення
кримінальної справи, притягнення винних до кримінальної відповідальності.
В силу цього у кримінально-процесуальних відносинах, що виникають у зв’язку з
провадженням у кримінальній справі, змінюється один з їх суб’єктів. На зміну
органам, що порушили кримінальну справу, приходять компетентні органи іншої
держави, що зобов’язуються здійснювати її подальше розслідування чи судовий
розгляд. Описана ситуація є нетиповою для кримінального процесу. Тому,
очевидно, що така заміна може відбуватись лише за певних умов, визначених у
законодавстві.
Які ж це умови? Чіткої відповіді на це запитання в юридичній літературі ми не
знаходимо. Так, С. Кравчук зазначає, що такою умовою є “принцип подвійної
злочинності”, тобто скоєне діяння визнається злочином за законами обох держав,
а також вказує на особливість катего
- Киев+380960830922