РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ПІЗНАННЯ ТА ДОКАЗУВАННЯ
У СФЕРІ СУДОЧИНСТВА
2.1. Загальна характеристика пізнання у сфері судочинства
Оскільки результати пізнання у сфері судочинства набувають особливого
соціального значення, то воно зорієнтовано на використання таких його засобів,
які забезпечували б достовірні дані незалежно від індивідуальних особливостей
його суб'єктів, а результати їх використання мають відповідати принципу
відтворюваності та повторюваності, що забезпечувало б можливість перевірки його
результатів. Саме тому однією з визначальних особливостей пізнання у сфері
судочинства є те, що воно здійснюється у формі доказування. Але поняття
”доказування” тлумачиться неоднозначно. Причому в логіці більш поширеним є
поняття ”доказ”, під яким мається на увазі процес установлення об'єктивної
істини шляхом практичних і теоретичних дій (і засобів) [641, с.42]; логічна
дія, у процесі якої істинність певної думки обґрунтовується за допомогою інших
думок [249, с.158]; установлення істинності певного судження за допомогою таких
суджень, істинність яких вже встановлена, доведена [556, с.8]; прийом, який
використовують з метою переконати в правильності тези, достовірності знання
якщо певне положення оспорюється, – ще раз його доповнити і підтвердити [638,
с.141]; сукупність логічних прийомів обґрунтування істинності певного судження
за допомогою інших істинних і пов'язаних з ним суджень [99, с.199];
встановлення (обґрунтування) істинності висловлювання, судження, теорії [563,
с.408].
Іноді поняття ”доказ” тлумачать у широкому і вузькому розуміннях. У широкому –
як спосіб обґрунтування істинності судження, системи суджень або теорії за
допомогою логічних умовиводів і практичних засобів (спостереження,
експеримент), а у вузькому – установлення істинності суджень виключно за
допомогою логічних умовиводів або висновків [639, с.180]. Водночас поняття
”докази” тлумачать і як будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному
законом порядку уповноважені особи встановлюють обставини, що мають значення
для правильного вирішення справи [328, с.43; 692, с.214], або як фактичні дані
про обставини, що мають значення для правильного розв'язання справи [563,
с.408].
Що ж до поняття ”доказування”, то і його тлумачать як процес мислення, який
полягає в обґрунтуванні істинності певного положення за допомогою інших
положень, істинність яких установлена раніше [177, с.213]; як доказування
висунутої тези, обґрунтування знання про одні факти за допомогою інших,
істинність яких уже встановлена [644, с.365]; як виявлення зв'язків між даним
фактом та іншими фактами, які його обґрунтовують [36, с.8]; як посвідчення,
підтвердження, обґрунтування правильності певних думок чи рішень за допомогою
доказів, аргументів, фактів [501, с.288]. А ”доказувати” – означає
підтверджувати істинність, правильність чогось переконливими доказами, фактами
(синонімами є ”доказати”, ”обґрунтувати”, ”аргументувати”) [556, с.8].
З формуванням української наукової термінології замість терміна ”доказування”
запропоновано термін ”доведення”, яке також тлумачиться як логічна процедура, у
процесі якої встановлюється істинність будь-якого положення за допомогою інших
положень, істинність яких уже встановлена [248, с.258].
Такий вид доказування прийнято називати загальнонауковим або доказуванням у
широкому розумінні. Але слід розрізняти й юридичне (процесуальне) доказування.
Його змістом є діяльність уповноважених органів, спрямована на формування,
перевірку і оцінку доказів та їхніх процесуальних джерел, обґрунтування
висновків з метою встановлення істини і прийняття на цій основі правильного та
обгрунтованого рішення. А тому, якщо в логіці отримання знання здійснюється
шляхом виведення його з певних суджень і є системою суто розумових операцій, то
процесуальне доказування лише мисленнєвими операціями не вичерпується, а
передбачає і систему практичних, причому колективних і взаємопов'язаних дій
учасників процесу. Цей висновок проявляється й у визначеннях процесуального
доказування. Зокрема, вчені вважають, що це регламентована законом діяльність
органів дізнання, досудового слідства, прокурора і суду з участю інших
суб'єктів судочинства зі збирання, перевірки та оцінки фактичних даних
(доказів) про обставини, з'ясування яких необхідне для правильного вирішення
справи [61, с.183–184; 587, с.4], або – формування (збирання і закріплення),
перевірка і оцінка доказів та їхніх процесуальних джерел, обґрунтування
висновків з метою встановлення об'єктивної істини і прийняття на цій основі
правильного, законного, обґрунтованого та справедливого рішення [418, с.4].
Як зазначає Л. Карнєєва, характеризуючи процес доказування, слід мати на увазі
два його аспекти: пізнавальний (мисленнєвий), коли за допомогою одних доказових
фактів отримують (виводять) знання про розшукувані факти (обставини), і
процесуальний, який проявляється у виявленні, закріпленні, перевірці та оцінці
доказів [215, с.31]. Розмежовуючи процесуальне і логічне доказування, слід
враховувати й те, що доказування тези, висновку завжди повернуто до зовнішнього
адресата, тоді як доказування в розумінні пізнання (дослідження) спрямовано
насамперед на формування внутрішнього переконання самого суб'єкта пізнання
[520, с.157]. Адже в ході процесуального доказування його суб'єкт, здійснюючи
пізнавальний аспект діяльності, спочатку отримує знання та обґрунтовує щось для
себе і на цій основі формує власне переконання, а вже потім, здійснюючи її
процесуальний аспект, забезпечує можливість отримання цих знань іншими,
доводить це іншим і, таким чином, формує їхнє переконання.
Не
- Київ+380960830922