РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Експериментальні дослідження проведені на 83 статевозрілих щурах лінії Wistar
вагою 180-250 грамів. Вибір даного виду тварин зумовлений тим, що вони
відносяться до всеїдних ссавців і таким чином процеси травлення, а також
процеси розвитку кишкової патології і регенерації кишкової стінки мають спільні
з людиною закономірності [196].
Тварин утримували в звичайних умовах віварію. Перед залученням тварини у дослід
їх витримували на карантині протягом 14 днів. Під час усього терміну
експерименту вони перебували на звичайному раціоні віварію. Періодично, на
протязі проведення дослідів, проводили огляд піддослідних тварин і контрольне
їх зважування.
Для оцінки похідного стану стінки дванадцятипалої кишки щурів, використані 5
інтактних тварин.
У тварин всіх дослідних груп (загальна кількість 78 щурів) здійснювалося
моделювання ацетатної виразки дванадцятипалої кишки за S. Okabe [262].
Піддослідні тварини були розділені на 4 групи:
1 група – контроль, загоєння виразки дванадцятипалої кишки після її моделювання
у цих тварин відбувалося самостійно без, будь яких додаткових впливів;
2 група – загоєння виразки дванадцятипалої кишки після її моделювання
відбувалося за умов впливу лазерного опромінення;
3 група – загоєння виразки дванадцятипалої кишки після її моделювання
відбувалося за умов медикаментозної корекції;
4 група – загоєння виразки дванадцятипалої кишки після її моделювання
відбувалося за умов комплексу впливів, який включав медикаментозну корекцію та
лазерне опромінення.
Всі види корекції загоєння виразки дванадцятипалої кишки починали здійснювати з
четвертої доби експерименту, тобто через три доби після дії пошкоджуючого
чинника.
Моделювання виразки дванадцятипалої кишки за S. Okabe здійснювалося шляхом
нанесення на поверхню дванадцятипалої кишки крижаної оцтової кислоти. Доступ до
дванадцятипалої кишки створювався хірургічним шляхом під ефірним наркозом за
умов дотримання правил асептики та антисептики. Шерсть на операційному полі
вистригалася, шкіра послідовно оброблялася 70% спиртом і розчином Люголю. Після
цього проводилася серединна лапаратомія. За допомогою вікончатого пінцета
витягувалися шлунок з початковим відділом тонкої кишки і поміщалися на
стерильну серветку, змочену фізіологічним розчином. Нижче пілородуоденального
сфінктера на 0,5 см, за допомогою того ж вікончатого пінцета, на зовнішню
поверхню задньої стінки дванадцятипалої кишки накладалося і утримувалося
спеціальне капронове кільце з отвором діаметром 4,0 мм. Через цей отвір на
стінку кишки наносилася крапля крижаної оцтової кислоти. Термін дії кислоти на
поверхню кишки складав 10 секунд (мал. 2.1).
Після експозиції кислота видалялася за допомогою піпетки, і місце впливу
промивалося фізіологічним розчином (мал. 2.2).
Потім шлунок і кишечник повертали на місце (мал. 2.3), черевну стінку зашивали
пошарово вузловими шовковими швами.
Загоєння рани черевної стінки у всіх тварин відбувалося первинним натягненням.
Випадки нагноєння були поодинокі і таких тварин вилучалися з експерименту. У
подальшому одна тварина загинула від перитоніту, ще один щур – від внутрішньої
кровотечі, що наступила внаслідок пошкодження печінкової артерії під час
операції.
Рис. 2.1 Моделювання виразки дванадцятипалої кишки за S. Okabe. У капронове
кільце, розташоване на дванадцятипалій кишці, наноситься крижана оцтова
кислота.
Рис. 2.2. Моделювання виразки дванадцятипалої кишки за S. Okabe. На поверхні
дванадцятипалої кишки видно пляму – слід від дії крижаний оцтової кислоті.
Рис. 2.3. Моделювання виразки дванадцятипалої кишки за S. Okabe . Шлунок з
початковим відділом дванадцятипалої кишки повернені в черевну порожнину.
Після проведення моделювання ацетатної виразки за S. Okabe було відібрано 46
тварин, які склали контрольну групу (дослід 1) (Табл. 2.1.). У цих тварин
загоєння виразки відбувалося самостійно без яких-небудь додаткових впливів.
Процес загоєння виразкового дефекту дванадцятипалої кишки спостерігався в
динаміці. Для цього тварин з експерименту виводилися групами (по 5 щурів в
кожній) в наступні терміни: через 15 хвилин, через 1 та 2 години, через 1, 3,
4, 6, 9, 17 доби після проведення моделювання виразки.
Щури другої експериментальної групи (дослід 2) піддавалися лазерному
опроміненню з метою корекції перебігу загоєння виразки дванадцятипалої кишки
(20 тварин). Кожній тварині, починаючи з 3 доби після дії ушкоджуючого чинника,
опромінювалися лазером біологічно активні точки поверхні тіла (Е36, Е45, 4Ji) і
зони проекції дванадцятипалої кишки. Лазеропунктура проводилася з експозицією
по 15 с на кожну точку, вибір яких здійснювали, виходячи з даних літератури
[135, 42, 76]. Опромінення зони проекції дванадцятипалої кишки проводилося за
допомогою розфокусованого променя гелій-неонового лазера ЛГ-75, d=2.0 см на
відстані від джерела 3.0 см. Опромінення проводилося щодня в один і той час
(1800).
Таблиця 2.1
Розподіл тварин, у яких моделювалася виразка дванадцятипалої кишки, по
експериментальних групах.
Серія
Методи впливу
Термін виведення з досліду
К-кість тварин
Інтактні
Тварини
Дослід 1 (контроль)
Моделювання виразки за S. Okabe
15мин
1 година
2 години
1 доба
3 доби
4 доби
6 діб
9 діб
17 діб
5
Дослід 2
Моделювання виразки по S. Okabe, лазерне опромінення
4 доби (1 опром.)
6 діб (3 опром.)
9 діб (6 опром.)
17 діб (14 опром.)
Дослід 3
Моделювання виразки по S. Okabe, медикаментозна корекція
17 діб
Дослід 4
Моделювання виразки по S. Okabe, медика