РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ ЖИВИХ РЕСУРСІВ
2.1.Поняття й різновиди використання водних живих ресурсів
Головною умовою існування й життєдіяльності людини є використання й
експлуатація природних ресурсів, які надають їй змогу задовольняти матеріальні,
споживчі й духовні потреби. Об’єкти природи, як і в цілому навколишнє природне
середовище, є основою для забезпечення економічних, екологічних, оздоровчих,
лікувальних, культурних, естетичних та інших потреб суспільства. Використання
природних багатств із цією метою здійснюється на засадах загального та
всебічного урегулювання.
Починаючи аналіз правового режиму використання водних живих ресурсів, слід, на
нашу думку, насамперед визначити поняття самого терміна „використання” й
розглянути деякі інші термінологічні питання. У сучасній природознавчій науці
для позначення експлуатації природних об’єктів склався термін
„природокористування”. Його автор Ю.Н.Куражковський сформулював
природокористування як „здійснення будь-якої діяльності, пов’язаної з
безпосереднім використанням природи та її ресурсів або змінюючим її
впливом”[159,с.145].
В економічній науці під цим терміном мають на увазі певну діяльність, пов’язану
з „первинним привласненням людиною об’єктів оточуючого природного середовища”
[222,с.111], із задоволення потреб суспільства в елементах природи, тобто з
експлуатацією вказаних об’єктів[91,с.204].
У юридичній літературі для визначення категорії „експлуатація природних
ресурсів”, тобто діяльності по вилученню корисних властивостей відповідних
об’єктів, також вживається термін „природокористування” [130,с.66; 198,с.101],
а щодо до тваринного світу – „фаунокористування”[242, с.12].
В умовах виключної державної (загальнонародної) власності на всі природні
ресурси така термінологія не викликала зауважень у зв’язку з тим, що визначала
не тільки фактичну експлуатацію природних ресурсів, а й опосередковано
вказувала на право користування як єдино можливу юридичну форму такої
експлуатації.
У зв’язку з появою можливості перебування деяких об’єктів природи (землі,
тваринного світу, об’єктів природно-заповідного фонду) у власності юридичних
осіб і громадян України, з’явилася й інша юридична форма експлуатації цих
об’єктів – на праві власності, тобто експлуатація власником належних йому
природних об’єктів. За таких обставин термін „природокористування”, який більше
вказує на експлуатацію об’єкта не його власником, а на праві користування, не
враховує іншої юридичної форми експлуатації – на праві власності.
Вважаємо виправданим уживання терміна „використання”в нормативних актах
екологічного законодавства, що регулюють питання власності юридичних осіб і
громадян України на землю, тваринний світ і деякі інші об’єкти природи. Ним
законодавець позначає експлуатацію об’єкта природи безвідносно до діяльності
власника чи користувача по вилученню корисних властивостей і якостей природних
ресурсів. Так, у Законі України „Про тваринний світ” [12] питання використання
тваринного світу поміщені в окремому підрозділі, а право користування
розглядається поруч із правом власності як самостійна юридична форма
використання зазначених об’єктів.
Як вбачається, для позначення експлуатації об’єктів довкілля, більш вдалим є
термін „використання”, який дозволяє позбутися непорозумінь, що виникають у
зв’язку з тотожністю термінів „природокористування” – у розумінні експлуатації
природних ресурсів і „природокористування” - у значенні суб’єктивного права,
або юридичного титулу.
З юридичної точки зору категорія „використання природних ресурсів” є ширшою за
змістом, аніж існуюча в економічній науці. Її не слід обмежувати тільки фактом
привласнення відповідних об’єктів, тобто вилучення їх корисних властивостей.
Поняття „використання природних ресурсів” у юридичному аспекті повинно
враховувати й іншу діяльність, безпосередньо спрямовану на таке привласнення
(експлуатацію) або ту, яка обов’язково йому передує. Наприклад, рибальство як
різновид використання тваринного світу передбачає водночас із безпосередньою
експлуатацією водних живих ресурсів і самого їх добування ще й певні дії,
спрямовані на їх пошук, вистежування, переслідування з метою такого добування.
При використанні підземних вод такій експлуатації обов’язково передує
спорудження відповідних свердловин, різних гідротехнічних споруд тощо. Іншими
словами, йдеться про діяльність, завдяки якій створюються умови для
експлуатації відповідного об’єкта природи. Ось чому вона потребує правового
регулювання, як і експлуатація, і з юридичного погляду повинна охоплюватися
поняттям „використання природних об’єктів”.
У той же час з позиції права не можна погодитися з більш широким визначенням
категорії „використання природних ресурсів”, існуючим у природознавчих науках,
що охоплює будь-яку діяльність людей, яка призводить до змін у навколишньому
природному середовищі. Слід зазначити, що не кожні такі зміни викликані
діяльністю людей, спрямованою саме на вилучення корисних властивостей об’єкта
природи; інакше кажучи ці зміни можуть бути і не пов’язані з експлуатацією
вказаних об’єктів, а виникати в силу інших обставин.
Таким чином, під використанням природних ресурсів у правовому аспекті слід
розуміти врегульовану нормами права діяльність людей, яка полягає у вилученні і
споживанні корисних властивостей відповідних об’єктів і безпосередньо
спрямована на таке вилучення і споживання.
Закон України „ Про охорону навколишнього природного середовища” [19]
передбачає певний порядок використання природних ресурсів і поділяє останнє на
загаль
- Киев+380960830922