РОЗДІЛ II
СТВОРЕННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ЦЕНТРАЛЬНИХ ЗАКОНОДАВЧИХ І ВИКОНАВЧО-РОЗПОРЯДЧИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ КРИМУ
2.1 Соціально-економічна та політична ситуація в Криму напередодні утворення автономії.
Революція та Громадянська війна охопили Кримський півострів, як і всю колишню Російську імперію. До боротьби за владу в регіоні активно залучилися ради робітничих, матроських, солдатських і селянських депутатів, які двічі створювали на півострові Радянську республіку. Представники татарського населення Криму висунули гасло "Крим для кримців" і сформували свій уряд, що одержав назву "Директорія". За панування в Криму змагалися також і прихильники "єдиної і неподільної Росії", армію яких очолював А. І. Денікін, а пізніше П. М. Врангель. Прибічники Центральної Ради, згодом Української держави, бачили півострів складовою частиною України і теж почали боротися за владу в Криму.
Проте тільки тоді, коли Червона Армія зайняла півострів у листопаді 1920 р., настав кінець військового протистояння і відкрилися можливості формування нових органів влади і управління у формі рад робітничих, селянських, солдатських і червонофлотських депутатів.
ЦК РКП(б) ще в лютому 1920 р. затвердив Кримський революційний комітет і Бюро губернського комітету партії, куди ввійшли Ю. П. Гавен, Д. І. Ульянов та ін., яким доручалося підготуватися до формування всіх структур нової влади. 16 листопада 1920 р. Кримревком, очолюваний Бела Куном, приступив до створення радянських органів влади в регіоні [75, арк. 38].
16-18 лютого 1921 р. пройшов І Кримський з'їзд голів ревкомів, який розглянув питання міжнародного становища радянської республіки, доповідь Леніна на VIII Всеросійському з'їзді рад, господарського будівництва у Криму. З'їзд поставив перед місцевими ревкомами завдання приділити першочергову увагу господарським проблемам - проведенню посівної кампанії, запровадженню продовольчої політики, відбудові промисловості [84]. Але, оскільки ці завдання планувалося виконувати в рамках політики воєнного комунізму, організаторам радянської влади в Криму довелося зіткнутися з низкою серйозних перешкод. Повністю скопіювати досвід радянського будівництва в інших частинах РРФСР було неможливо. Це зумовлювалося, перш за все, багатонаціональним складом населення. У Криму проживали представники понад 60 національностей. Зокрема, на півострові у
1921 р. мешкало 51,5% росіян, 22,9% татар і 23,6% представників інших народів. Радянська статистика нараховувала у 1921 р. 41,8% пролетарсько-трудового населення і 58,2% нетрудового [85]. Звичайно, це явне перебільшення нетрудових прошарків населення. У Криму зберігали вплив такі партії, як Бунд, Дашнакцутюн,
Міллі-Фірка, Серп.
На півострові знаходилися представники російської наукової еліти, які, з одного боку, сприяли створенню і розвитку Таврійського Університету (В. І. Вернадский, Я. І. Френкель, С. І. Метальников,
А. Ф. Іоффе, М. І. Кузнєцов, В. А. Обручев, В. І. Палладін,
М. І. Андрусов, Д. М. Айналов, Б. Д. Греков та ін.); з іншого боку, вони не сприймали політики більшовиків.
Тут знайшли притулок понад 300 тис. прихильників "єдиної і неподільної Росії" та інших, що склали ядро загонів "біло-зеленого" руху та інших антибільшовицьких організацій. Напруженість вносили і дії загонів, створених татарськими націоналістами [86].
На думку дослідників В. М. Брошевана і В. Г. Чорної, кримський екстремізм мав три форми: кримінальну, кримінально-продовольчу і кримінально-політичну [38, с. 19]. Ми цілком можемо погодитися з першим і другим визначенням, але третє не відповідає дійсному стану справ і підігнане під стару радянську схему. На наш погляд, третій рух мав усі риси класичного партизанського, що виступав в основних його видах: "білого-зеленого" руху з числа врангелівців, що залишилися, та "зеленого" руху з-поміж татар. Вони використовували тактику партизанської боротьби й тісно співпрацювали з підпіллям у населених пунктах. Саме ці рухи становили серйозну загрозу радянській владі в Криму. На їхню ліквідацію були спрямовані спеціально створені частини особливого призначення, винищувальні команди Кримської окремої бригади військ ВЧК, дислокованої на півострові 4-ї стрілецької армії, моряків Чорноморського флоту, співробітників Особливого відділу боротьби з бандитизмом. Боротьба з повстанським рухом тривала у Криму протягом 1921-1922 рр. [57, арк. 86-89].
Нечисленною (на початок 1921 р. трохи більше 1 тис. членів та кандидатів) залишалася кримська організація РКП(б). На політичну ситуацію вплинули серйозні помилки більшовиків у проведенні аграрної політики. У Криму, де до революції понад 40% усіх селян були безземельними, Кримревком наприкінці 1920 - на початку 1921 рр. створив 1 150 радгоспів із земельною площею понад 1 млн. десятин. Це було не тільки помилковим, але й шкідливим, оскільки практика радгоспного будівництва в інших регіонах РРФСР та УСРР показала їхню неефективність, відштовхувала значну частину трудового селянства від радянської влади [87].
Весна і літо 1921 р. видалися посушливими на території всього Півдня України і Росії. Валовий збір врожаю зернових у Криму становив у 1921 р. 1 829 730 пудів, або 8,8% від рівня 1916 р. Посівні площі під зерновими скоротились у 1922 р. до 186 505 дес., або до 32,1% від рівня 1916 р. [88]. Це призвело до голоду, що забрав життя у Криму, за різними оцінками, від 70-80 до 100-110 тис. осіб. Катастрофічне становище склалося у тваринництві, де поголів'я робочих коней зменшилося на 60%, корів - на 31%, волів - на 60%, верблюдів - на 71%, овець - на 45%, свиней - на 88%. Цілком розорилися 13% селянських господарств [75, c. 32].
Промисловість Криму була представлена, загалом, кустарним виробництвом. Виключення складали тютюнова, харчова, соляна, шкіряна, поліграфічна і хімічна промисловість, але основні їхні фонди були спрацьовані та вимагали заміни. У 1921 р. практично вся промисловість не діяла, що спричинило масове безробіття [75, c. 36].
Ці обставини вимагали від більшовиків пошуку ефектив
- Киев+380960830922