РОЗДІЛ 2
УЧАСТЬ СІЛЬСЬКИХ ЖІНОК У СТАНОВЛЕННІ ТА РОЗВИТКУ НОВИХ ВИРОБНИЧИХ ВІДНОСИН В
УКРАЇНСЬКОМУ СЕЛІ
2.1.Формування історичного поля життєдіяльності селянок в умовах
колективізаційних процесів
Кінець 20-х - початок 30-х рр. ХХ століття ознаменував собою докорінну
трансформацію усталених соціальних відносин у суспільстві та формування і
затвердження нового суспільно-економічного ладу. Історію українського
сільського жіноцтва неможливо вивчати окремо від життя українського села та
селянства. Тому ми вважаємо за доцільне перед безпосереднім розкриттям аспектів
життєдіяльності українських селянок спочатку охарактеризувати та проаналізувати
в історичній ретроспективі соціально-економічні умови, в яких опинилося
сільське населення України напередодні суцільної колективізації. Загальні
напрями їх формування визначив XV з’їзд ВКП(б) (27 грудня 1927 р.), на якому за
умов гострої політичної боротьби остаточно була сформульована нова стратегія
подальшого соціалістичного розвитку СРСР, орієнтована на швидкий розвиток
індустрії шляхом мобілізації економічних і трудових ресурсів великої країни з
тогочасним аграрним характером виробництва.
Протистояння різних варіантів соціально-економічної стратегії наприкінці 20-х -
на початку 30-х років ХХ ст. з одного боку було пов’язане з завданнями, які
повинно було вирішити радянське суспільство на цьому етапі свого розвитку, а з
іншого - з об’єктивною обстановкою, в умовах якої потрібно було їх вирішувати.
Першим фактором, який обумовив прийняття стратегії форсованого розвитку, став
низький рівень промислового виробництва в СРСР, через що країна відставала по
всім показникам від світових держав. Наприкінці 20-х років ХХ ст. за рівнем
народногосподарського розвитку СРСР знаходився на початкових етапах
індустріалізації. Дались в ознаки наслідки І Світової війни та революційних
подій всередині країни. Дореволюційна Росія знаходила кошти на індустріалізацію
переважно за кордоном у вигляді державних позик або інвестицій зарубіжного
капіталу. Для Радянського Союзу, який не визнав позики попередніх урядів і
націоналізував власність зарубіжних капіталістів, ці фінансові ресурси стали
недоступними [17,107].
Другим фактором, який обумовлював ситуацію у країні напередодні грудня 1927 р.,
став ідеологічний клімат того часу, який характеризувався зростанням загального
переконання в нарощуванні військової загрози з боку „капіталістичного
оточення”. Проголошена необхідність підготовки до війни була
соціально-політичною реальністю не лише для більшості партійних діячів, але й
для пересічного населення СРСР, через що маса партійців та широкі кола народу
підтримували наміри Й.Сталіна щодо першочергового розвитку промисловості задля
успішного опору „невідворотній військовій агресії”.
Як правило, проблеми колективізації відносять на період, коли вона вже
почалася, тобто на 1928/1929 господарський рік. Насправді селян готували до
колективізації впродовж цілого року.
В аграрній країні, якою на той час був Радянський Союз, мобілізація коштів на
потреби індустрії могла проходити, згідно рішенням з’їзду, лише за рахунок
села. Генеральна лінія ВКП(б), встановлена резолюціями XV з'їзду, була
пов'язана з такою реформою сільськогосподарського виробництва, за якою селяни
позбавлялися можливості вирішувати самі для себе: везти їм продукцію на ринок
чи не везти. Ринкову змичку міста і села вимагалося замінити директивним
плануванням. Як визнають сучасні українські історики [75], ретельно
організована „криза непу” допомагала відділам агітації і пропаганди
компартійних комітетів готувати громадську підтримку для вже запланованої
конфронтації між державою і багатомільйонним селянством.
Варіанти планів п'ятирічки почали розробляти на основі директив XV з'їзду
ВКП(б) працівники Держплану. Однак вони не спромоглися своєчасно впоратися з
цим завданням. Від жовтня 1928 р. п'ятирічка вже почалася, а підготовка плану в
двох варіантах (відправному й оптимальному) завершилася лише навесні
наступного року. На квітневому (1929 р.) об'єднаному пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б)
опір найстаріших (крім самого Й.Сталіна) членів політбюро ЦК, тобто М.Бухаріна,
О.Рикова і М.Томського було кваліфіковано як „правий ухил” від генеральної
лінії на індустріалізацію. Й.Сталін перетворився на одноосібного вождя. Тільки
після цього він отримав змогу зосередити зусилля тоталітарної держави з усіма
її силовими структурами та громадсько-політичними організаціями на виконанні
таких завдань, як ліквідація економічної незалежності дрібних
товаровиробників, включення їх у систему директивного планового господарства,
мобілізація матеріальних і людських ресурсів села для модернізації
промисловості. Підготовчий період завершився, і з 1929 року розпочалася
суцільна колективізація.
Взагалі, колективізація мислилась не лише як прискорення початого раніше
процесу кооперування селянства, вона повинна була стати початком якісно нової
стадії цього процесу в рамках примусового „насаджування” колгоспів. Окрім
усуспільнення індивідуальних засобів виробництва, селяни відчували на собі
зовнішньоекономічний тиск держави, виражений, зокрема, в сплаті надподатку,
який сам Й.Сталін називав „перекачуванням коштів із сільського господарства в
промисловість на предмет швидкого розвитку...індустрії”. Селян запевняли, що
такий податок потрібний передусім їм самим задля забезпечення
сільськогосподарського виробництва сільгосптехнікою та добривами. До того ж,
для Й.Сталіна та його оточення була беззаперечною власна думка, що селяни
цілком спроможні виплачувати всі
- Київ+380960830922