РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО СЕКТОРА ПРОМИСЛОВОСТІ
2.1. Трансформація державної власності в Україні та її наслідки
Важливим напрямом переходу від адміністративно-командної системи з монополією державної власності до ринкової економіки є перехід до різноманіття форм власності й пов'язаних із ними форм господарювання, що забезпечується за допомогою роздержавлення. З одного боку, роздержавлення активізує роль ринкових відносин суб'єктів змішаної економіки, а з іншого - підсилює економічні функції держави.
Нерідко в літературі поняття "роздержавлення" згадується поряд із поняттям "приватизація", і навіть ототожнюється з ним. Однак варто звернути увагу на те, що "роздержавлення" за визначенням більш широке поняття й сам процес роздержавлення є "надбудовою" процесу приватизації, що служить інструментом, однією з форм здійснення першого (рис.2.1).
Так, в одному із словників з економіки відзначається, що роздержавлення являє собою передачу від держави до фізичних або юридичних осіб частково або повністю функцій безпосереднього управління суб'єктами господарювання [44, 366].
Світова економічна думка під роздержавленням розуміє будь-які дії, спрямовані на посилення процесів саморегуляції в економіці. Виходячи із цього роздержавлення - це не тільки поява нового власника, але й лібералізація цін і ринків, стимулювання недержавного сектора, особливо малого бізнесу, поширення на державні підприємства принципів управління, що існують у сфері приватного бізнесу. Під "приватизацією" західні вчені розуміють ту або іншу сферу виробничо-господарської діяльності, у якій відповідальність за забезпечення виробництва товарів і послуг переходить від держави до приватного сектора [111, 120].
Рис.2.1. Зміст процесу роздержавлення
Деякі французькі автори визначають роздержавлення і приватизацію як ступінь зміни в державному секторі, причому роздержавлення - це передача частини державних прав децентралізованим колективам, а приватизація - перехід підприємств у приватну власність [26, 126].
Американський фахівець із проблем державного підприємництва В.Раманадхам пропонує виділяти приватизацію господарства і приватизацію підприємства. Перше означає або "заморожування" експансії державного сектора, або більш повільні темпи розвитку державного сектора в порівнянні із приватним, або деяке скорочення державного підприємництва при зростанні нових приватних капіталовкладень. Під другим варто розуміти не всеосяжну політику приватизації, а дії держави, що керується певними мотивами, спрямованими на приватизацію конкретного підприємства [86, 18-19].
Українські вчені під роздержавленням мають на увазі загальний процес зміни державної економіки економікою багатоукладною, змішаною, плюралістичною, а приватизацію пропонують розглядати як перетворення державної власності в інші правові форми [62, 34]. На підтвердження цієї тези інші дослідники пропонують більш повне формулювання й визначають роздержавлення як процес зменшення впливу втручання держави в роботу виробничо-господарських структур, надання їм самостійності у здійсненні функцій управління результатами виробництва, причому держава не відповідає за результати роботи підприємств, а приватизацію розглядають як процес трансформації державної власності в різні форми недержавної, включаючи приватну, кооперативну, акціонерну, колективну, змішану [27, 10]. Відзначається також, що приватизація є стрижнем переходу від державно-бюрократичної системи господарювання, із властивою їй командною економікою, планово-розподільчою підсистемою управління, до ринкової економіки [13, 3], що це діючий інструмент трансформації відносин власності в Україні, основний механізм ринкової трансформації [134, 95].
Аналіз різних точок зору на визначення поняття "приватизація" дозволяє говорити про те, що загальне в цих підходах полягає в тому, що приватизація означає звільнення держави від певних обов'язків, зокрема, щодо управління й контролю за діяльністю підприємств. Однак необхідно звернути увагу на те, що відповідно до неоліберальних теорій, надмірне захоплення цими функціями свідомо або несвідомо заважає розвитку ініціативи й порушує закони ринку.
Закон України "Про приватизацію майна державних підприємств" трактує приватизацію як відчуження майна, що перебуває в державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних і юридичних осіб. Вона визначається як формування прошарку власників, хазяїв, які будуть відігравати головну роль у багатоукладній, соціально орієнтованій економіці, і, нарешті, як складова частина роздержавлення, що полягає в переході об'єктів державної власності у приватну й колективну форми власності [89, 271].
Таким чином, можна констатувати, що поняття "приватизація" і "роздержавлення" співвідносяться як частина й ціле. При цьому, як справедливо відзначає один з українських дослідників, зміст першого пов'язано із зміною системи державного управління економікою, створенням умов для розвитку ринкових відносин, а друге поняття включає здійснення роздержавлення через заміну власника майна. Обидва ці процеси однаково спрямовано на вихід економіки із кризового стану і її подальший підйом [60, 21]. У зв'язку із цим, аналіз процесів реформування державного сектора через роздержавлення економіки України необхідно розглядати в контексті з результатами здійснення приватизаційних процесів.
Регулювання правових, економічних і організаційних основ приватизації державного сектора регламентувалося Законом України "Про приватизацію майна державних підприємств", прийнятим 04.03.1992р., що за час свого існування перетерпів безліч змін і зміст якого доповнювався ще рядом законодавчих актів, що дозволяють урегулювати процес приватизації різних об'єктів.
В основу реалізації процесів приватизації покладено програм