РОЗДІЛ 2
РОЗВИТОК ПРОЦЕСІВ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ ВАЖКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ
2.1. Розвиток промислових підприємств у ринкових умовах
Україна належить до промислово розвинених країн світу, має один із найбільших у Європі структурно розгалужений промисловий комплекс. Структура промисловості охоплює базові галузі: чорну і кольорову металургію, хімію та нафтохімію, машино- й приладобудування, легку та переробну промисловість. Серед наукоємних галузей - авіакосмічна, суднобудівна, радіоелектронна, автомобілебудівна, виробництво військової техніки, важке й сільськогосподарське машинобудування, верстатобудування та інструментальна галузь, електротехнічна і приладобудівна, виробництво засобів зв'язку, інформатики та складної апаратури, медичного устаткування тощо. У їх арсеналі є усі відомі базові технології, що використовуються у світовій промисловості: виробництво матеріалів, переробні, заготівельні, металообробні, термічні, збиральні, нанесення покриттів тощо [128].
Україна має розвинутий промисловий сектор економіки, який забезпечує більше ніж як третину загального обсягу валового внутрішнього продукту, майже 50 % товарів і послуг, а також 80 % експортної продукції [88].
Промисловість концентрує в собі один із найбільших інтелектуальних потенціалів нашої держави (500 НДІ та КБ, де працює понад 65 тисяч наукових працівників) та найбільшу виробничу сферу (10 тисяч великих і середніх промислових підприємств та більше ніж 30 тисяч малих, де працює понад 6,5 млн чоловік) [121]. Усе це вказує на те, що сьогоднішня промисловість України реально є найвагомішим економічним чинником.
Складовими промислового потенціалу України є:
* розвинута транспортна структура при вигідному географічному розташуванні;
* масштабна виробнича база та науково-технологічний потенціал;
* велика питома вага (близько 50%) інвестиційно спроможних галузей і підгалузей промислового комплексу;
* значна кількість підприємств, особливо в колишньому військово-промисловому комплексі, на яких використовується до 80% високих технологій з тих, що застосовуються у світовому виробництві;
* висококваліфіковані кадри з високим рівнем освіти та практичним досвідом роботи;
* підприємства й об'єднання із замкнутим технологічним циклом, значними виробничими потужностями, досвідом роботи із суміжними підприємствами в країнах СНД та світу;
* місткий ненасичений внутрішній і традиційні зовнішні ринки, насамперед у країнах СНД.
Як відомо, промисловість України формувалася як складова радянської економіки. Аналіз же останньої свідчить про її перебування в стані хронічного диспропорціонального розвитку. Причини цього в різні періоди були неоднаковими, впливали як внутрішні, так і зовнішні економічні фактори.
Радянська економіка ще в 1960-тi роки зрівнялася з економікою США за загальним обсягом капіталовкладень, хоча значно поступалася останній не лише за розмірами та ефективністю виробничого потенціалу, а й за річним обсягом виробництва. У кінці 1980-х років вироблений національний дохід СРСР був на третину меншим, ніж у США, залишаючись таким приблизно з кінця 1970-х років.
У середині 1980-х років склалася ситуація, яка підштовхнула до початку серйозного реформування економічних відносин. Головна мета реформ об'єктивно зводилася до того, щоб у тодішніх умовах активізувати прогресивні структурні зрушення в народному господарстві, протягом кількох років принципово змінити неринкові засади економічної системи, створивши тим самим умови для ринкових відносин.
Подальший хід подій дає змогу виокремити кілька етапів економічного реформування спочатку в СРСР, а потім - у незалежній Україні: "прискорення" соціально-економічного розвитку, формування "соціалістичного ринку", шокова терапія, реформи в незалежній Україні. Кожен із цих етапів має певні особливості, але загальна логіка подій призвела до наслідків, які сформували сьогоднішній стан економічної системи України. Складність трансформаційних процесів, що справедливо підкреслюється як вітчизняними вченими-економістами (Л. Безчасний, В. Бодров, В. Геєць, А. Гриценко, Б. Кваснюк, I. Лукінов, А. Фiлiпенко, А. Фукс, А. Чухно та iн.), так і російськими дослідниками перехідних процесів (Л. Абалкін, Є. Гайдар, В. Мау, А. Некіпелов, В. Кириченко та ін.), непослідовність реформ, можливо, навіть неусвідомлення їх цілей призвели до глибокої економічної кризи та розвалу системи виробництва.
Наприклад, некритичне використання монетаристських концепцій порушило наявні принципи функціонування відтворювальних процесів. Були втрачені державні важелі регулювання технологічного ланцюга: "видобуток сировинних ресурсів - індустріальна переробка - споживання готових продуктів або експорт". На початку реформування національної економіки в Україні очікували швидкого економічного зростання. Але в країні зростання деяких економічних показників уперше спостерігається лише в 1999 році. Процес реформування зіткнувся не лише із загальними трансформаційними проблемами, у визначенні яких економісти дійшли однакової думки та включають до них, крім макроекономічної стабілізації, також лібералізацію економіки, приватизацію, інституціональні перетворення, структурну перебудову ?130, С. 10].
Специфічними проблемами для України того періоду також були значні успадковані диспропорції у промисловості, руйнування традиційних господарських зв'язків, що встановилися в рамках єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР, суттєві регіональні відмінності, занадто висока для економіки частка неефективної (дотаційної) складової. Ці проблеми макрорівня фактично так і залишилися невирішеними, але потім до них додалися нові проблеми, що виникли внаслідок самого проведення (або, навпаки, непроведення) необхідних змін і реформ.
Початок макроекономічних реформ в Україні затягнувся порівняно з Росією, Угорщиною, Польщею. Діаграма динаміки ВВП в Україні і сусідніх країнах (рис. 2.1) чітко ілюструє взаємозв'язок між своєчасним початком економічних ре