РОЗДІЛ 2
МЕТОДИКА ТА АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ПСИХОЛОГІЧНОГО
ДОСЛІДЖЕННЯ ВЧИНКОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ
ОСОБИСТОСТІ УЧНЯ
2.1. Програма дослідження вчинкового потенціалу
особистості учня
Ґрунтовний аналіз літературних джерел стосовно визначення та розуміння
вчинкового потенціалу людини, деяких аспектів психолого-педагогічного впливу на
формування потенціалу вчинкової активності школяра, відображений у попередньому
розділі дисертації, дозволив перейти до побудови методики психологічного
дослідження вчинкового потенціалу особистості учня.
Програма психологічного дослідження вчинкового потенціалу підростаючої
особистості складалась з чотирьох етапів: збір емпіричного матеріалу,
проведення констатувального експерименту, проведення формувального
експерименту, аналіз та інтерпретація результатів.
Методика дослідження передбачала проведення експерименту, який складався з двох
етапів (констатувального і формувального) і здійснювався за стратегією
поперечних зрізів протягом 2002-2004рр., в ході якого було залучено 225 учнів
10-11-х класів, а також 170 вчителів загальноосвітніх шкіл м. Тернополя.
Провідною метою емпіричного дослідження було виявлення психологічних
особливостей, що впливають на процес формування вчинкового потенціалу
особистості учня і визначають його специфіку та динаміку.
Вибір методичного інструментарію здійснювався згідно з метою і завданнями
емпіричного дослідження, враховував необхідність охоплення найбільш суттєвих
аспектів процесу формування вчинкового потенціалу особистості учня, умов та
особливостей, що визначають його структурну динаміку та якісний зміст.
Теоретичну основу дослідження склали наукові положення про вчинок та вчинкову
природу психічного (М.М.Бахтін, О.М.Леонтьєв, В.А.Роменець, С.Л.Рубінштейн та
ін.), в яких учинок розглядається як епіфеномен буття, як універсальний
механізм самовідтворення всього сущого, що є способом сутнісної реалізації
людини, актом творчого, душевно-духовного волевиявлення, творенням моральних
цінностей.
На першому етапі дослідження з’ясовувалися особливості психолого-педагогічної
ситуації, в якій відбувається формування вчинкового потенціалу учнів. Тобто
були встановлені критерії, якими керуються учні та вчителі при визначенні
поняття вчинку; здійснювався збір матеріалу щодо реальних проявів учинкової
активності серед старшокласників; з’ясовувалися її ґендерні особливості, а
також проводився аналіз психолого-педагогічних особливостей виховного процесу з
позицій учинкового підходу.
Для вирішення заявлених завдань першого етапу дослідження застосовувались
методи анкетування, інтерв’ю, індивідуальних та групових бесід, креативної
дискусії, методика епістолярного жанру.
На другому етапі дослідження було проведено констатувальний експеримент. Мета
його полягала у дослідженні психологічних особливостей кожної із компонент, що
утворюють структуру вчинкового потенціалу особистості за В.А.Роменцем:
ситуаційної, мотиваційної, дієвої і післядієвої.
Тому наступним завданням дослідження передбачалась проблема конкретизації
уявлення про вчинковий потенціал підростаючої особистості у контексті кожної з
вищеназваних компонент.
У дослідженні ситуаційної компоненти в емпіричній площині передбачалось виявити
ознаки щодо:
потенційної спроможності учня виокремити себе із середовища, а отже, відповісти
на запитання: “хто я?”, “де я знаходжусь?”, “в якому просторі і часі?”, “що зі
мною діється?”;
потенційної спроможності учня відобразити зміст антагоністичних ознак ситуації,
а це означає відповісти на запитання: “у чому моя головна проблема?”, “чому я
опинився в цій ситуації?”, “як я ставлюся до цього свого становища?”,
“наскільки сильно я його переживаю?”;
потенційної залежності – незалежності від ситуації (обставин) “що в цій
ситуації залежить від мене, а в чому я залежу від обставин?”.
Мотиваційну компоненту ми інтерпретували як диспозицію чи установку, тобто
готовність діяти певним чином за певних обставин (психологічна форма існування
вчинкового потенціалу). Іншими словами, це – певна “позиція”, яка в даний
момент знаходиться у прихованому, латентному стані. Щоб диспозиція
репрезентувала вчинковий потенціал у змістовому відношенні, вона повинна
орієнтуватися на граничні, вищі людські, власне, автентичні цінності: Істину –
Добро – Любов – Красу. У структурі вчинкового потенціалу дана компонента
визначає, чого саме хочеться людині в цій ситуації, на що (на які цінності)
буде зорієнтована, спрямована її активність.
Дієва компонента вчинкового потенціалу визначалася здатністю людини до
духовно-практичної творчості, під якою розумілося не фантазування (чи технічна
креативність), а творча уява, що породжує нову дійсність. У схемі потенціалу
вчинкової активності ми розглядаємо дієву компоненту, як потенційну
спроможність віднайти найбільш ефективні і адекватні засоби, прийняти
максимально творче рішення щодо ситуації, яка виникла, та втілити намір у
реальність.
Післядієва компонента передбачала здатність учня до рефлексії вчиненого, тобто
спроможність оцінити, проаналізувати позитивні та негативні сторони прийнятого
рішення щодо цієї вчинкової ситуації, власні використані ресурси та засоби
взаємодії в цій ситуації, а також можливість зафіксувати вчинене в
індивідуальному досвіді.
Щоб повною мірою охопити зміст вищеокреслених вчинкових параметрів, було
розроблено комплекс методичних засобів. Для дослідження ситуаційної компоненти
вчинкового потенціалу старшокласників використано малюнково-аперцептивний тест
(модифікований варіант те
- Киев+380960830922