РОЗДІЛ 2
МАСШТАБИ І СТРУКТУРА ВИРОБНИЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТА РІВЕНЬ ЙОГО САМОДОСТАТНОСТІ В
ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
2.1. Структурно-динамічна характеристика та тенденції розвитку економічного
потенціалу регіону.
Історія економічного розвитку Чернігівщини своїм корінням сягає сивої давнини.
Заселення та господарське освоєння її території почалося ще в епоху палеоліту –
близько ста тисяч років тому. Значний вплив на становлення регіональних
традицій господарювання мав той чинник, що в усі часи розвитку Чернігівщина
була зоною інтенсивних контактів різноманітних етносів і археологічних культур.
Землеробство і скотарство на території області почало розвиватись ще в епоху
неоліту (5-3 тисячоліття до н.е.), хоча основними промислами ще залишалось
полювання і рибальство. Велике значення для розвитку економіки регіону,
зміцнення господарських зв’язків між слов’янськими, варязькими, грецькими та
іншими землями мало приєднання на початку ІХ ст.. Чернігово-Сіверської землі до
складу Київського князівства, разом з яким вона створила історичне ядро
могутньої держави Київської Русі. Чернігово-Сіверське князівство займало значну
площу, яка охоплювала території сучасних Чернігівської, частини Сумської,
Брянської, Володимирської, Воронезької, Калузької, Московської, Орловської,
Рязанської, Смоленської, Тамбовської, Тульської (Росія), Могильовської
(Білорусь) областей, а також Краснодарського краю (Росія). Надзвичайно вигідне
географічне положення – територію перетинав водний шлях “із варяг у греки”
сприяло зміцненню торгових зв’язків й економічному процвітанню краю:
розвивались ремесла, землеробство. Центр князівства – місто Чернігів було в
числі найвпливовіших міст Східної Європи. Вищевказані чинники сприяли тому, що
князівство стало об’єктом міжусобних воєн між руськими князями. Це негативно
відбилося на економічному житті регіону, ослабило його міць. І тому у наступні
періоди історії Чернігівщина часто ставала ареною боротьби могутніх держав за
володіння її землями: монголо-татарські набіги, литовська окупація,
неодноразовий перехід чернігівських земель як військової контрибуції до складу
Польської та Московської держав, - не сприяли повноцінному розвиткові
господарства регіону, котрий розглядався як стратегічно важлива територія та
аграрно-сировинний придаток у складі могутніх держав. Неодноразово мінявся й
адміністративно-територіальний устрій та склад чернігівських земель, що не мало
позитивного впливу на формування цілісної господарської системи.
Як адміністративно-територіальна одиниця Чернігівська область була утворена 15
жовтня 1932 р. а її сучасна територія остаточно сформувалась у 60-х роках ХХ
століття, і наразі становить 31,9 тис. км rd. Чернігівщина розташована в
північно-східній частині України в середній течії Дніпра та басейні Десни в
межах Придніпровської низовини у двох природних зонах – мішаних лісів і
лісостепу. Протяжність території з півночі на південь 220 км, із заходу на схід
– 180 км. Область межує на північному заході з Білоруссю (довжина кордону 195
км), на півночі – з Росією (200 км), на сході з Сумською областю, на південному
сході – з Полтавщиною, на південному заході – з Київщиною.
Чернігівська область займає досить вигідне економіко-географічне положення, що
обумовлено рядом причин: прикордонним положенням, близькістю до столиці України
м. Київ, сусідством із досить розвиненими регіонами сусідніх держав: Гомельська
область Білорусі та Брянська – Російської Федерації. По території області
проходять транспортні магістралі міждержавного та державного значення:
залізничні протяжністю 911 км, та автомобільні – 1255,0 км. Причому, залізниці
на ділянках Заворичі - Халімонове і Ніжин - Горностаївка та автомагістраль Київ
– Санкт-Петербург, що перетинає територію Чернігівщини, на ділянці Нові
Яриловичі – Калитянське є складовими транспортного коридору № 9 – Гельсінкі -
Санкт-Петербург – Москва - Київ – Одеса Кишинів – Бухарест – Олександруполіс,
котрий сприяє пожвавленню економічних зв’язків між країнами Північної, Східної
та Південно-Східної Європи. Важливою є автомагістраль Київ – Москва. Повністю
судноплавною в межах області є річка Десна, що дає можливість підтримувати
економічні зв’язки по лінії Дніпро – Десна з областями центру та півдня
України.
В адміністративному відношенні Чернігівська область складається з 22 районів,
3-х міст обласного підпорядкування (Ніжин, Прилуки та Чернігів, у межах якого
виділяються Деснянський і Новозаводський райони), 12 міст, 30 селищ міського
типу, 1494 населених пунктів (в середньому, 68 на один район). Сім районів
області: Чернігівський, Ріпкинський, Городнянський, Щорський, Семенівський,
Корюківський та Новгород-Сіверський, - мають вихід до державних кордонів
України. [113, с.32-33, 36-37].
Чернігівщина не відрізняється значними покладами корисних копалин: проте їх
видовий склад досить різноманітний. Паливно-енергетичні мінеральні ресурси
представлені торфом, родовища якого співпадають із заболоченими ділянками,
нафтою та газом. Найбільшими родовищами торфу є Замглайське, Крюківське,
Ірванцівське, проте видобуток торфу останнім часом значно скоротився, що,
передусім, пов’язано із радіоактивним забрудненням території.
Нафтогазоконденсатні родовища зосереджені в Ічнянському, Прилуцькому,
Варвинському, Талалаївському районах і входять до складу Дніпровсько-Донецької
нафтогазоносної провінції. Найбільшими з них є Леляківське та Гнідинцівське
родовища. Слід відмітити, що запаси нафти й газу Чернігівської області значно
вичерпані. На території області відкрито єдине в Україні родовище біошофіту
(с.Новоподільське Ічнянського р
- Киев+380960830922