РОЗДІЛ 2
ЧИСЕЛЬНІСТЬ, ТЕРИТОРІАЛЬНЕ РОЗТАШУВАННЯ ТА СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА РОСІЙСЬКОЇ
ЕТНІЧНОЇ ГРУПИ РЕГІОНУ
2.1. Динаміка чисельності та особливості розміщення.
Формування російського населення Донбасу розпочалося на межі ХV - ХVІ ст. й
відбувалося спочатку у формі вільної та державної колонізацій, до яких пізніше
долучилися поміщицька та промислова. Перші три види колонізації сприяли
формуванню сільського російського населення, яке зосереджувалося переважно на
сході регіону. Важливу роль у освоєнні цих земель відіграло донське козацтво.
Дончаки активно колонізували лівобережжя Сіверського Дінця, засновуючи станиці
та укріплені городки уздовж його приток: р. Айдару, р. Борової, р. Євсугу, р.
Красної, а також землі на схід від р. Кальміус. Саме тут формувалося ядро
російського сільського населення Донбасу, основу якого становив російський
субетнос - донські козаки. Одночасно з росіянами відбувалося освоєння Донбасу
українцями, які просувалися з заходу [1]. Але оскільки українська колонізаційна
хвиля була більш потужною, то росіяни за своєю питомою вагою серед населення
регіону значно поступалися українцям. Лише у другій половині ХІХ ст., з
початком промислової колонізації, яка привела на шахти та заводи Донбасу тисячі
російських робітників, розпочалося стрімке зростання питомої ваги росіян серед
населення Донецького басейну. Особливо швидко збільшувалася частка росіян у
містах та робітничих селищах, в яких наприкінці ХІХ ст. вони утворили абсолютну
більшість[2].
На початку 20 - х років ХХ ст. серед населення Донецької губернії росіяни були
на другому місці за чисельністю - 26 % (655.962 ос.), поступаючись кількісно
лише українцям, які становили тут абсолютну більшість - 64 % (1.609.713 ос.),
тоді як решта етносів Донбасу складали разом лише 10 % від загалу [3] (див.
додаток А.1).
Етнічна структура населення по окремих округах в цілому мала ті ж самі
особливості, що й загалом по губернії (див. діаграму 2.1.1) [4].
Діаграма 2.1.1
Як показує діаграма 2.1.1, у пўяти з семи округ, що входили на той час до
складу Донецької губернії, росіяни були другою за чисельністю етнічною групою,
кількісно поступаючись українцям, які складали абсолютну більшість населення.
Виняток становили лише Шахтинська та Маріупольська округи. Так у Шахтинській
окрузі саме росіяни, питома вага яких сягала 70 % від загалу, утворювали
абсолютну більшість, тоді як українці, навпаки, набували статусу найчисленнішої
етнічної меншини й складали 27 % населення. У Маріупольській окрузі росіяни,
частка яких дорівнювала 19 % від загалу, були лише третьою за чисельністю
етнічною групою, поступаючись українцям та грекам, питома вага яких дорівнювала
відповідно 37 % та 28 % [5] (див. додаток А.2). Росіяни становили досить
значний відсоток населення в округах, розташованих у східній,
південно - східній та центральній частині Донецької губернії. Наприклад, у
Луганській окрузі їх частка дорівнювала 39 % від загалу, у Таганрозькій – 30 %,
у Юзівській – 25 %, не кажучи вже про Шахтинську округу де, як уже було сказано
вище, вони взагалі утворювали абсолютну більшість – 70 % населення. Що ж до
півночі, заходу та південного - заходу Донецької губернії, то там відсоток
росіян серед населення був нижчий. Так, у Бахмутській та Старобільській округах
вони становили лише 14 % та 7 % , а в Маріупольській - 19 % від загалу.
Російське населення було нерівномірно розподілено по території Донецької
губернії, що наочно демонструє діаграма 2.1.2 [6].
Діаграма 2.1.2
Як видно з діаграми 2.1.2, майже половину всього російського населення
Донецької губернії було зосереджено у східній її частині, а саме у Шахтинській
та Луганській округах, де проживало відповідно 28 % (176.191 ос.) та 21 %
(137.282 ос.) від усього російського загалу. Найменша кількість росіян мешкала
у Маріупольській (38.950 ос.) та Старобільській (32.737 ос.) округах,
відповідно 6 % та 5 % від загалу. На Таганрозьку, Юзівську та Бахмутську округи
припадало майже по однаковій частці російського населення губернії: 15 %
(101.371 ос.); 13 % (88.154 ос.); 12 % (81.277 ос.) від загалу.
У 1923 р. процеси урбанізації ще тільки набирали обертів у Донбасі. Більш як
75 % населення губернії (1.897.003 ос.) проживало в сільській місцевості й лише
25 % (621.007 ос.) - у міських поселеннях. Росіяни були майже рівномірно
розподілені між містом та селом. Так, жителями міст та поселень міського типу
було 326.430 росіян, або 49,8 % від загалу, а у сільській місцевості їх
кількість була трохи більшою – 329.532 ос., що дорівнювало 50,2 % від загальної
кількості російського населення в Донецькій губернії [7]. Зазначимо, що
більшість інших етнічних груп Донбасу, на відміну від росіян, мали яскраво
виражений міський або сільський характер. Наприклад, переважна більшість татар,
євреїв та поляків жили у містах, тоді як греки, німці та українці проживали
здебільшого у селах (див. додаток А.3). Що ж до питомої ваги окремих
національностей серед міського населення Донецької губернії, то тут безумовна
перевага належала саме росіянам, оскільки їхня частка у містах дорівнювала 53 %
від загалу. На другому місці були українці, питома вага яких серед городян
становила тільки 35 %, євреї ж з відповідним показником у 6 % посідали серед
міського населення третє місце. Частка представників усіх інших національностей
у селищах міського типу не перевищувала 1 % [8] (див. додаток А.4).
Порівнявши чисельність російського міського населення по окремих округах, ми
отримали дані щодо рівномірності його розподілу (див. діаграму 2.1.3) [9].
Діаграма 2.1.3
З діаграми 2.1.3 видно, що найбільший відсоток російського міського населення
(24
- Киев+380960830922