РОЗДІЛ 2
ПОЛІТИКА НАРОДНОЇ РАДИ ЗАКАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ В СФЕРІ АГРАРНИХ ВІДНОСИН
До возз'єднання з Україною Закарпаття було типовим аграрно-сировинним придатком як Австро-Угорщини, так і Чехословацької республіки. Валова продукція промисловості в усьому народному господарстві в 1937 р. становила лише 2,2%. Понад 80% населення було зайнято в сільському господарстві і тільки біля 10% - у промисловості. Незважаючи на сприятливі ґрунтово-кліматичні умови, сільське господарство краю було відсталим та малопродуктивним. Селянство перебувало в нестерпно важких умовах, воно страждало від безземелля [3.1.120. -С. 348].
Спроби австро-угорської і чехословацької влади здійснити на практиці масштабні плани проведення аграрної рефоми та започаткувати вирішення земельного питання на Закарпатті виявилися малопродуктивними. Ні одне із нововведень цих держав: Австро-Угорщини - межі ХІХ-ХХ століть, Чехословаччини - 1920-1930-х років не дало бажаного результату щодо покращення життя закарпатського селянства. Село продовжувало животіти в умовах земельного голоду, аграрного перенаселення і бідності.
У період окупації Закарпаття угорськими гортистами - 1939-1944 рр. становище в сільському господарстві ще більше погіршилося. Угорський окупаційний режим відродив на Закарпатті велике поміщицьке землеволодіння, у тому числі шляхом повернення представникам угорського дворянству тих маєтків, якими вони володіли ще в період до Першої світової війни. Це, природно, посилило процес збідніння основної маси жителів села. Війна спричинила для краю втрату майже десятої частини населення. Окупанти, особливо напередодні визволення, фактично повністю розорили закарпатське село.
Тому, відразу ж після визволення краю восени 1944 р. новій народній владі Закарпатської України в аграрній сфері необхідно було вирішувати цілий комплекс взаємозв'язаних складних проблем. По-перше, негайно організувати надання матеріальної, фінансової та іншої допомоги селу для ліквідації заподіяних війною збитків та відродження сільськогосподарського виробництва - основи економіки регіону. По-друге, розпочати аграрну реформу для вирішення головного - земельного питання. По-третє, впроваджувати нові форми агровиробничого кооперування для підвищення ефективності сільського господарства. По-четверте, розробити гнучку систему прогресивного оподаткування селянських господарств.
Вирішуючи ці завдання, аграрна політика Народної Ради Закарпатської України (НРЗУ) в 1944-1945 рр. по суті була принципово близькою до політики реформування сільського господарства, яка у той самий час здійснювалася у сусідніх країнах так званої "народної демократії" - Польщі, Чехословаччині, Угорщині, Румунії та інших державах Східної Європи. Земельна реформа НРЗУ на Закарпатті відбувалася майже за аналогічною схемою як в цих державах. Спочатку були конфісковані землі зрадників, колаборантів та представників держав колишніх окупаційних режимів і розподілені між безземельними і малоземельними селянами. Потім ліквідовувалося поміщицьке, церковне, латифундистське та інше велике землеволодіння. Земля перерозподілялася між селянами. Створювалися перші форми виробничого кооперування на селі. На жаль, надалі на Закарпатті, як і в східноєвропейських країнах "народної демократії" нова влада почала наступ на заможного селянина. Податковим та іншим тиском, прямими репресіями з боку держави було підірвано позиції не лише багатого, але й середнього селянства. Як справедливо вказують сучасні російські дослідники історії країн Центральної та Східної Європи: "Аграрна політика, по суті, вела не тільки до розкуркулення, але і до розсереднячення села" [2.1.4.-С.151]. Особливістю закарпатської повоєнної історії стала націоналізація всіх земель та ліквідація приватної власності на неї. Така політика на Закарпатті підготувала підґрунтя для надзвичайно швидкого проведення колективізації за радянською моделлю. А збереження приватної власності в земельних відносинах у "народно-демократичних" країнах, навпаки, не дозволило радянізувати сільськогосподарське виробництво та зумовило поступовий характер введення вищих форм господарського кооперування на селі.
2.1. Основні чинники формування повоєнної аграрної політики в
краї
На Закарпатті у перші повоєнні роки здійснювалася аграрна політика, сформована на ідейних та соціально-економічних засадах, притаманних лівим політичним силам. Однією з головних причин саме такого характеру аграрної політики в краї було домінування представників компартії в органах народної влади всіх рівнів та перетворення Комуністичної партії Закарпатської України (КПЗУ) з осені 1944 р. у фактично єдину партійно-політичну силу регіону внаслідок заборони діяльності інших партій та рухів і ліквідації багатопартійності. Альтернативні некомуністичні варіанти політики НРЗУ в сфері сільського господарства не мали політичної підтримки.
Але перший етап повоєнної аграрної політики на Закарпатті - 1944-1945 рр. ще не мав ультрарадикального більшовицького характеру. Він здійснювався за більш поміркованим, близьким до сусідніх країн "народної демократії" варіантом. Основним заходом політики на селі стала земельна реформа НРЗУ.
Чинники, які вирішальним чином визначали формування засад, принципів та головних завдань аграрної політики на Закарпатті та механізмів її реалізації в цей час варто об'єднати в декілька груп:
Перша група - конкретно-історичні. До них необхідно віднести зміну геополітичної ситуації в Європі - завершення Другої світової війни перемогою антигітлерівської коаліції та перетворенням СРСР у велику державу, яка прагнула вийти в Центральну Європу навіть новими державними кордонами, приєднавши Закарпаття. Не слід забувати, що наприкінці 1944 р. населення краю виявило волю воз'єднатися з Україною. Впродовж 1945 р. відбувалася процедура виходу регіону із складу Чехословаччини і входження його до СРСР: тривалі переговори та підписання 29 червня 1945 р. радянсько-чехословацького договору про З