РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ РИНКОВИХ ВІДНОСИН ТА ЇХ ВПЛИВ НА ЕКОНОМІКУ ПОДІЛЬСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ
2.1 Передумови і форми розвитку ринкових відносин до реформи 1861 р.
Необхідною умовою для зародження капіталізму і ринкових відносин є достатньо
широкий розвиток товарного виробництва і обміну, котрі слугують базою для
накопичення грошових багатств і соціального розшарування міста і села. На думку
більшості українських вчених, передумови розвитку капіталістичних відносин були
закладені в Україні ще в першій половині ХVІ ст. Саме тоді на українських
землях з’являються перші мануфактури, а, отже, розпочинається мануфактурний
період промисловості [356,с.144]. Така періодизація характерна і для інших
країн світу. Саме з початку ХVІ ст. розпочинається перша (нижча) стадія
капіталізму, яка тривала до кінця ХІХ ст. Друга, або вища стадія капіталізму
почалась на межі ХІХ і ХХ ст. і триває до нині [169, с.585]. Слід зауважити, що
така періодизація є умовною, оскільки важко визначити хронологічні межі
названих періодів. Якщо для першого періоду було характерним переважання
одноосібного капіталу у виробничій та розподільчій сферах економіки, то з кінця
ХІХ ст. йому на заміну все частіше приходить капітал колективний.
Значний вплив на розвиток господарських відносин в Україні справила
національно-визвольна війна середини ХVІІ ст. Зокрема, складались сприятливі
умови для розвитку міст тих українських земель, що були визволені від
володарювання поляків. Саме в цей час такі міста як Київ, Полтава, Переяслав,
Лубни та багато інших перетворювались на великі промислово-торгівельні центри.
Одним із найголовніших завдань національної революції 1648-1676 рр. було
утвердження в Україні нової моделі соціально-економічних відносин, в основі
якої лежала б дрібна (фермерського типу) козацька власність на землю [468,
с.19]. Це завдання значною мірою було виконано, оскільки ті селяни, які, на
думку сучасного історика В.С.Степанкова, не перетворилися на козаків,
залишились працювати на землі, ставши вільними господарями [469, с.73]. Інший
дослідник В.В.Нечитайло вважає тодішню хутірську форму ведення сільського
господарства передіндустріальною попередницею фермерського господарства, чи не
найперспективнішою для України, оскільки вона найповніше відповідала
історичному досвідові нашого народу, його традиціям і ментальності [394, с.5].
Прикладом високої ефективності господарювання може слугувати один з
наймогутніших в Європі економічних доменів, створений родиною Острозьких на
території Правобережної України упродовж XV – першої половини XVII ст. Хоча цей
тип господарства ґрунтувався на праці залежних селян, однак потужним стимулом
його економічного розвитку були елементи ринкових відносини (інтенсивні методи
господарювання, висока товарність аграрного виробництва), які утверджувались у
Подільському краї.
Однак, на відміну від країн Західної Європи, в Україні зростання товарного
виробництва і безпосередньо пов’язаного з ним промислового і
сільськогосподарського підприємництва тривалий час випереджувало розширення
ринку робочої сили. Цей фактор становив одну з особливостей первісного
нагромадження в Україні, на відміну від більшості західних країн, де на початок
мануфактурного періоду вже існував більш-менш широкий ринок найманих робітників
[282,с.206]. Не зважаючи на це, на думку Н.М.Дружиніна, протягом ХVІІ – І
половини ХVІІІ ст. ми не знаходимо такого загострення протиріч між новим
капіталістичним укладом, що тільки–но зароджується, і старим, феодальним
господарством, котре так виразно прослідковується, починаючи з 60-х років ХVІІІ
ст. [284, с.151-152].
В кінці ХVІІІ ст. українські землі були вкотре поділені і опинились під владою
Російської та Австрійської імперій, у складі яких вони перебували впродовж ХІХ
– початку ХХ ст. Саме в цей час до складу Російської імперії були приєднані
землі, на яких російським урядом було утворено Київську, Подільську і Волинську
губернії і котрі згодом ідентифікувались з територією Правобережної України.
В цей період в країнах Західної Європи відбувається промислова революція, яка
не могла не позначитись на ході економічного розвитку країн Центральної та
Східної Європи, в тому числі й українських територіях. На Правобережжі високу
ефективність господарювання демонструють великі магнатські господарства, які
все більше втягувались у товарно-грошові відносини. Поміщики намагались
виробити якомога більше сільськогосподарської продукції на продаж, щоб одержати
гроші, необхідні для власних потреб. Це призводило до спеціалізації окремих
регіонів на вирощуванні чи виробництві певної товарної продукції.
Особливістю Правобережжя, зокрема Поділля, було панування панщинної форми
господарських відносин між поміщиком і селянином. За даними А.Тройницького, в І
половині ХІХ ст. у 3-х губерніях Правобережної України був найвищий відсоток
кріпаків, порівняно з іншими українськими губерніями [483, с.49-50]. В свою
чергу, поміщики були основними володарями землі в регіоні до 1861 р. Так, у
1845 р. на Поділлі поміщикам належало більш як 3/4 всього земельного фонду
губернії. Такий же показник характерний і для Київської губернії [158, с.93]. В
цілому для Правобережжя була характерною наявність поміщицьких латифундій. Ця
особливість дозволяла багатьом маєткам краю, які мали в своєму розпорядженні
велику кількість сільськогосподарських продуктів і сировини, вивозити на продаж
значну частину продуктів своєї праці. На думку І.О.Гуржія, саме великі
господарства раніше від інших почали працювати на ринок [274, с.133]. Крім
того, втягування більшості поміщицьких господарств у ринкові відносини
зумовлювалось
- Київ+380960830922