РОЗДІЛ 2
ЛІКВІДАЦІЯ ПРИВАТНОПІДПРИЄМНИЦЬКОГО СЕКТОРА В
ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ
2.1. Непманська буржуазія України напередодні зламу НЕПу
З середини 1920-х років основні показники розвитку народного господарства СРСР наблизилися до довоєнних. Як зазначалося в Політичному звіті ЦК ВКП(б) ХІV з'їзду ВКП(б), валова продукція промисловості, посівні площі, товарообіг складали приблизно 70 % довоєнного рівня [1, с. 33, 38]. Досить успішно йшли відбудовчі процеси і в Україні. На другу половину 1920-х років керівництвом партії більшовиків було поставлено нове завдання: забезпечити подальший економічний зріст на базі реконструкції народного господарства. Про підняття країни на нову сходинку розвитку, перехід до другого періоду непу заявив Й. Сталін на зборах активу Ленінградської партійної організації 13 квітня 1926 р. [2, с. 117]. Він пов'язував етап реконструкції народного господарства не тільки з перетворенням країни в незалежну з точки зору економіки індустріально-аграрну державу шляхом технічного переобладнання і створення нових галузей промисловості, але і з переводом економіки в цілому "на соціалістичні рейки". Це означало розширення державного сектора за рахунок витіснення інших недержавних секторів економіки [3, с. 396].
Дивлячись на те, як, завдяки використанню приватного капіталу, в Україні завершувався процес відбудови економіки, представників нової буржуазії більшовицьке керівництво стало розглядати як соціальну групу, що вже відіграла свою роль і чиє подальше існування було шкідливим для побудови соціалістичного суспільства.
Треба зазначити, що саму можливість "побудови соціалізму в окремо взятій країні" Й. Сталін прямо пов'язував із ліквідацією нової або "радянської буржуазії". Про це ще за рік до переходу до надзвичайних заходів він досить відверто і публічно заявляв у своїх виступах. Так, виступаючи на VII розширеному пленумі Комінтерна 7 грудня 1926 р. генеральний секретар ЦК ВКП(б) чітко сформулював свою головну тезу: "Побудувати соціалізм в СРСР - це означає подолати в ході боротьби своїми власними силами нашу радянську буржуазію... Тому, коли говорять про те, чи можливо побудувати соціалізм в СРСР, цим бажають сказати: чи спроможний пролетаріат СРСР подолати своїми власними силами буржуазію СРСР. Так і лише так стоїть питання при вирішенні проблеми про побудову соціалізму в нашій країні" [4, с. 21]. Як бачимо, ще задовго до переходу радянського керівництва до командно-адміністративних методів управління народним господарством, Й. Сталін відкрито наголошував на необхідності ліквідації нової буржуазії в країні. При цьому офіційно визнавалась ще значна її роль в радянській економіці.
Аналіз становища будь-якої верстви суспільства неможливий без спроби визначення її місця та ролі на тому чи іншому етапі історичного розвитку. Що стосується непманської буржуазії, то це соціальне утворення не мало чітких меж і знаходилось у постійній динаміці в залежності від політичної кон'юнктури. У зв'язку з цим радянські органи по-своєму визначали склад тих, кого відносили до непманів. Так, наприкінці 1920-х років спеціальна комісія РНК СРСР розробила методологію визначення соціальної структури країни. Згідно з нею до розряду "капіталістичної буржуазії" було віднесено всіх кустарів та ремісників, що використовували найману працю; власників торгових та промислових закладів; власників будинків та орендаторів, а також комісіонерів та рантьє. У той же час місцеві органи влади інколи називали непманами спекулянтів, дрібних шахраїв і т.п. [5, с. 162].
Подібна невизначеність значно розширювала поле боротьби з непманськими елементами і, при цьому, дозволяла використовувати різноманітні методи.
Що ж являла собою нова буржуазія України в соціально-професійному плані напередодні зламу непу? Відповідь на це питання дають результати обстеження приватної торгівлі, здійсненого у травні 1927 р. Дані цього обстеження, наведені А. Старіковим, показали, що у складі представників торгової групи нової буржуазії в УСРР нараховувалося крамарів з дореволюційним минулим понад 1/3 (35,1%) від усієї чисельності. Ще 16,1% складали колишні торгові службовці. Селян було 10,2%, робітників - 7%, кустарів і ремісників - 3,1%, службовців - 6,4%, хатніх господарок - 10,1%, учнів, осіб вільних професій та військовослужбовців - 3,7%, інших нараховувалося 8,2% [6, с. 61].
Звертає на себе увагу досить значний прошарок дореволюційних підприємців у складі торгівельного контингенту непманів. Це може бути пояснене тим, що в Україні, на відміну від Росії, приватна торгівля повністю не припинила свого існування навіть у роки воєнного комунізму. Внаслідок частої зміни політичних режимів в Україні в часи громадянської війни, функціонуючих приватних підприємців залишилося ще чимало. У роки непу вони зуміли адаптуватися до нових умов торгівельної діяльності.
У містах України соціально-професійний склад непманів-торгівців мав такий вигляд: дореволюційних торгівців нараховувалося 27,6%, колишніх торгових службовців - 25,4%, селян - 2,7%, робітники складали майже 1/10 частину (9,5%), кустарів було 3,9%, службовців - 9,7%, осіб вільних професій та військовослужбовців - 1%, учнів - 6,3%, хатніх господарок - 6,1%, інших - 8,3% [6, с. 63-64].
Знову ці цифри показують, що дореволюційні крамарі та колишні торгові службовці складали понад половину усього торгового контингенту міських непманів. Нарешті, серед сільських приватних торгівців дореволюційних крамарів було (згідно даних 1926/27 р.) 39,1%, колишніх торгових службовців - 4,2%, селян - 20,1%, робітників - 6,6%, кустарів і ремісників - 1,8%, стільки ж нараховувалося й службовців. Надто мізерний відсоток серед них складали особи вільних професій, учні та військовослужбовці - 1,1%, хатні господарки - 15%, інші - 9,4% [6, с. 64]. У сільській місцевості найбільший відсоток серед торгівців-непманів також належав колишнім (що функціонували до 1917 р.) крамарям, хоча він був і меншим, ніж у містах. Селяни складали понад п'яту частину торгового континген