РОЗДІЛ 2.
СТАНОВЛЕННЯ СУДОВОЇ СИСТЕМИ
2.1. Загальна характеристика регіону
Кількаразове перекроювання великими державами карти Східної Європи наприкінці XVIII ст. внесло істотні зміни в державну підпорядкованість західноукраїнських земель. Внаслідок першого (1772 р.) поділу Польщі Галичина, а згідно з Константинопольською австро-турецькою конвенцією (1775 р.) і Буковина, увійшли до складу багатонаціональної Австрійської імперії, під владою якої у складі Угорського королівства ще з XII ст. перебувало Закарпаття. Таким чином, Габсбурги стали володарями великої частини України площею понад 70 тис. кв. км з населенням більше 2,5 млн. чоловік, у тому числі 2 млн. українців (див. додаток А). Хоча західноукраїнські землі перебували у рамках однієї держави, все ж залишалися адміністративно розмежованими. У 1786 р. на правах окремого округу до Галичини була приєднана Буковина з центром у Чернівцях. "Буковина, в північній і середній частині здавна заселена православними українцями, належала до Молдови і разом з нею входила до складу турецької держави. Австрія, здобувши Галичину, вирішила заокруглити свої нові кордони і в 1774 р. зайняла військом Буковину з її головними містами: Чернівці, Серет, Сучава. Це була багата земля, але населення при молдавсько-турецькому господарюванні було малокультурне, хоч панщина була значно легша під молдавськими боярами, ніж під польськими панами. Галичина і Буковина були злучені в одну провінцію", - так писав про приєднання Буковини до Австрійської імперії відомий український історик Д.Дорошенко [406,с.168].
Урядові заходи нової влади в Буковині не зустрічали спротив з боку місцевого населення, адже за останні роки край зазнав багато лиха від молдавсько-турецької адміністрації, а потім від п'ятирічної російської окупації під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Як писав М.Грушевський, "ця північна, українська Буковина творила округ Чернівецький, а округ Сучавський був переважно румунський; і як нова Галичина під австрійською владою була зліплена з українських і польських земель, так і нова Буковина мала характер українсько-румунський" [400,с.474]. Енценберг пропонував цісареві Йосифові ІІ приєднати Буковину до Галичини або поділити край на дві частини: північну, заселену українцями, - приєднати до Галичини, а південну, де більшість населення було румунське - до Семигороду. Одначе цей проект був відкладений; Йосиф ІІ хотів сам перевірити становище даного краю. Вперше він відвідав Буковину влітку 1783 р., а через три роки, після докладного огляду краю особисто переконався в тому, що Буковину треба прилучити до Галичини [19, арк. 8-9].
Про демографічний та етнографічний стан на Буковині на час її приєднання до Австрії та про соціально-культурний рівень населення свідчать повідомлення з офіційних зведень, які надсилали військові адміністратори краю генерал Г.Сплені та генерал К.Енценберг до губернаторства у Львові чи до Надвірної ради у Відні. На підставі цих звітів Буковина у 1775 р. складалася з 253 населених пунктів (міста і села) з кількістю населення 75000 чоловік. Люди жили бідно, міста були дуже підупалими. Серед них Чернівці, Сучава, Серет мали "дуже нужденний вигляд" [36, арк.3].
Етнічний склад Буковини був досить неоднорідним. У звіті генерала К.Енценберга у Галицьке губернаторство від 14 лютого 1781 р. повідомлялося, що "на 23000 родин, які живуть на Буковині, тільки 6000 справді волоські та і їх вважає капітан Сульцер, який проводив перепис, за зрумунізованих слов'ян" [25, арк.111-117]. Про те, що українське населення переважало над румунським в період приєднання Буковини до Австрії, свідчить повідомлення радівецького єпископа Д.Херескула від 27 квітня 1781 р. до Надвірної канцелярії у Відні: "Тому, що на Буковині більше половини греко-орієнтального населення розмовляє на руській (тобто українській - Л.Г.) мові, то треба руських церковних книжок, які до нині (тобто, до прилучення Буковини у склад Австрії. - Л.Г.) [439,с.12] отримували з великими витратами з руських держав" [25, арк.128 зв.]. Крім українців і румунів, на Буковині в цей період проживали 800 родин євреїв, 200 поміщицьких і 118 купецьких родин вірмен, а також німці, поляки, угорці, словаки, греки, цигани. На підставі наведених цифр можна зробити розподіл населення на Буковині станом на 1774 р.: 69% - українців, 26% - молдаванів (румунів), 5% - інших національностей [53, арк.3-5].
Для збільшення населення цього рідко заселеного краю було видано австрійським урядом низку постанов, які заохочували людей із сусідніх країн переселятися (повертатися після війни) на Буковину. Крім заходів, які проводили генерали Г.Сплені та К.Енценберг, цісар Йосиф ІІ видав 8 лютого 1786 р. для Буковини декрет, на підставі якого звільняв край на 30 років від усіх попередніх воєводських податків, запевняв впорядковувати станові права великих землевласників і впроваджував у життя міський закон, що мав на меті збільшити населення Буковини, а особливо міст Чернівці, Серет, Сучава. Найбільше переселенців наприкінці XVIII ст. прибувало з Семигороду, Молдавії, Бессарабії, менше з Галичини. Тільки впродовж 1778-1782 рр. населення краю збільшилося на 6000 родин [77, арк.5].
Буковинська земля, що входила до складу Австрійської імперії, межувала на південному сході з Молдавією, на південному заході - з Трансільванією, на північному заході - з Галичиною, на півночі й північному сході - з Росією. Площа Буковини складала 10 441 кв. км. За описом території краю французьким вченим Ласеа: "На південному заході вона лісиста, гориста, а на північному сході розміщена горбиста рівнина" [488,с.2].
За статистичними даними на Буковині у 1910 р. проживало 794 929 чоловік, з них: 305101 (38%) - українців, 273254 (34%) - румунів, 168851 (21%) - німців і євреїв, 36210 (5%) - поляків, 10391 (1%) - угорців, 1005 - чехів, 80 - словенів, 36 - італійців [488,с.3-4].
У північній частині Буковини, за статистикою, українців проживало від 55 до 58% [437,с.15]. За віросповіданням населенн
- Київ+380960830922