РОЗДІЛ 2
ЕТНОСОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА НАСЕЛЕННЯ ХАРКОВА
2.1. Етнічний склад населення міста
Завдання, поставлені автором, полягають у дослідженні чисельності, національного складу населення Харкова та причин їх змін, етнокультурного ядра міста, його етнічної та мовної складової.
У другій половині ХІХ - першій половині ХХ століття населення Харкова формувалося під впливом різних факторів. Найважливішим чинником, який мав визначальний вплив на чисельність, соціальний та етнічний склад населення, було розташування міста. Цей фактор сприяв перетворенню міста в південний індустріальний регіон Російської імперії та центр торгівельних сухопутних шляхів сполучень. У своєму історичному розвитку місто будувалося не як єдиний суцільний організм, а шляхом послідовного заселення його частин. Різке зростання населення Харкова як за рахунок природного приросту, так і за рахунок новоприбулих призводило до змін у його складі.
Харків у досліджуваний період був одним із найбільших міст України та розміщувався на території з відносно невеликим відсотком міського населення. Більшість мешканців міст Харківської округи, а саме 72 % за переписом 1926 року, було сконцентровано у окружному центрі - Харкові [48, c. 28; 51, с. 311].
Дослідити чисельність та географію розселення національних меншин у Харкові неможливо без урахування змін, що відбувалися в адміністративно-територіальному устрої України. Ще в 1919 - 1920 рр. при створенні нової Донецької губернії до її складу були передані Старобільський, 4 волості Ізюмського та 2 волості Куп'янського повітів Харківської губернії. Створений наприкінці 1919 - на початку 1920 р. Чугуївський повіт у березні 1922 р. було розформовано [139, с. 42]. У 1923 р. Харківська губернія складалася з 10 повітів, а її територія становила 33,2 тис. кв. верст, або 37,8 тис. кв. км [277, с. 133] із 1 081 772 населення [4, с. 110].
Постановою ВУЦВК від 7 березня 1923 р. було скасовано стару систему адміністративного поділу (волость - повіт - губернія - центр) та введено нову (район - округа - губернія - центр) [4, с. 5]. На Харківщині замість 10 повітів було створено 5 округів: Харківський, Богодухівський (після перенесення наприкінці 1923 року центру до Охтирки перейменований на Охтирський), Ізюмський, Куп'янський та Сумський. У 1924 році Харківська губернія налічувала: 5 округів, 72 райони, що складалися з 4041 населеного пункту [72, с. 9]. Ця адміністративно-територіальна реформа незабаром була завершена скасуванням губерній та переходом на триступеневу систему управління (район - округ - центр).
Згідно з новою постановою ВУЦВК від 3 червня 1925 року територія колишньої Харківської губернії поділялась на 4 округи: Харківський, Ізюмський, Сумський та Куп'янський. Охтирський округ скасовувався та розформовувався, більша частина його території переходила до Сумського та Харківського округів, а невелика частина ввійшла до складу Полтавського округу [5, с. 9]. На цей час відбулося збільшення районів, територія Харківського округу складалася з 26 районів [22, с. 21], а її площа у порівнянні з губернією зменшилася і становила 11,9 тис. кв. верст, або 13,5 тис. кв. км. та 1 490 750 населення [277, с. 133]. Обласним центром було місто Харків.
У 1930-і роки відбулися нові зміни в адміністративно-територіальному поділі Радянської України. Постановою ВУЦВК і РНК України від 2 вересня 1930 року округи були ліквідовані, вводилась двоступенева система управління (район - центр) з безпосереднім підпорядкуванням районів центральним органам влади. Створення областей призвело до нової остаточно закріпленої системи адміністративно-територіального поділу територій на район - область - центр. Харківська область була створена 27 лютого 1932 року і складалася з 78 районів. Лише у 1939 році після проведення нової адміністративно-територіальної реформи кількість районів в області скоротилося до 33 [139, с. 48].
Протягом 20-30-х рр. ХХ ст. змінювалася і територія Харкова. Вперше районування Харкова в межах старої смуги 1896 року було зроблено Статистичним відділом Харківської міської управи при проведенні перепису населення 1912 року. Місто було поділено на 21 район, а його територія в цей час складала 30,4 кв. км.
Із самого початку заснування Харкова його заселення обмежувалося тільки територією фортеці. Через деякий час площа міста розширилася за рахунок смуги навколо фортеці. З часом територія Харкова збільшувалася, однак до самого початку 1920-х років вона залишалася відносно невеликою. У подальшому межі міста почали швидко розширятися: вже у 1923 році територія була розширена до 119 кв. км. [283, с. 17], але і вони не змогли задовольнити швидкозростаючих темпів будівництва. Нові міські межі були встановлені у 1924 році. Загальна площа міста складала 140 кв. км. [192, с. 1], що у 4,6 рази більше його території 1912 року, і обіймала чимало передмість (Біологічна станція, Григорівка, Горосет, Дача Габая, Дача Рашке, Диканівка, Євгенівка та ін. - всього 59 найменувань) [282, с. 2-3], частина з яких уже територіально злилися з міськими районами. Такою міська межа залишалася без змін до середини 30-х років ХХ століття. Включення цих територій в зону міста позначилося на кількості населення Харкова.
2 червня 1936 року було прийнято рішення про включення до міської зони: станцій Основа, Помірки, Сокольники, Отрадне, Немишля, Рогань, селищ Павленків, Пилипове, Лідне, Минутка, Жихар, Олексіївка, Шевченків та Тракторний, Верстатобудівний заводи [101, арк. 108]. У 1939 році територія Харкова у порівнянні зі старою межею збільшилась удвічі й становила 287, 8 кв. км. [168, с. 86].
Отже, під впливом центру міста у віддалених передміських районах починав змінюватися характер забудови, чисельність населення, яке вже ставало більш міським, і, що важливо, змінювався й характер діяльності населення. Швидкі темпи зростання промисловості, будівництва, освіти приваблювали навколишнє населення в міську зону. Приміські райони поглиналися Харковом, збільш
- Київ+380960830922