РОЗДІЛ 2
Провідна партія Західно-Української народної республіки
(кінець 1918-перша половина 1919 року)
2.1. Програмні засади Української народно-трудової партії
На зламі ХІХ і ХХ століть в Україні, зокрема в її західній частині, виник цілий
ряд політичних партій. Це зумовило якісно новий етап боротьби українського
народу за державну незалежність і соборність своїх земель.
Однією з найстаріших була Українська національно-демократична партія – УНДП,
створена 1899 року у Східній Галичині, що входила до складу Австро-Угорської
імперії. Вона та її наступниці – Українська народно-трудова партія – УНТП
(1919-1925рр.), а також Українське національно-демократичне об’єднання – УНДО
(1925-1939рр.) відігравали вирішальну роль у громадсько-політичному і
культурно-освітньому житті населення Західної України впродовж майже
півстоліття. Основну соціальну опору цих партій становили селяни, загалом,
дрібнотоварні виробники міста і села, а також патріотично налаштована
інтелігенція та значна частина греко-католицького духовенства.
Творці цих партій та керівники і провідні працівники їх друкованих органів,
насамперед преси, були видатними постатями тогочасної галицької еліти – Юліан
Романчук, Іван Франко, В’ячеслав Будзиновський, Євген Петрушевич, Євген
Олесницький, Кость, Євген та Дмитро Левицькі, Антін Горбачевський, Сидір
Голубович, Лонгин Цегельський, Василь Панейко, Теофіль Окуневський, Кирило
Студинський, Володимир Охримович, Василь Мудрий, Степан Баран, Михайло, Іван та
Мілена Рудницькі, Федь Федорців та багато інших. Вони масштабно окреслили
концепцію та етапи боротьби за самостійну і соборну Україну, які, залежно від
конкретних історичних обставин, постійно удосконалювалися. Це сприяло
консолідації національно-патріотичних сил не тільки Західної, але й усієї
України. „Сею своєю на скрізь самостійницькою ідеологією та орієнтацією, –
стверджував відомий діяч УНДП та УНТП Роман Перфецький, – наша партія не лише
що виховала весь наш галицький народ на справдішній політичний чинник у краю,
але заразом створила для всеї нашої партії – без огляду на тодішні політичні
кордони – одноцілу національну ідеологію”. [20. Спр.35. – Арк.26]
Уже в першій своїй програмі УНДП задекларувала: „Ми, галицькі русини, часть
українсько-галицького народу, що мав колись самостійність державну, відтак
боровся віками за свої державно-політичні права, а ніколи не зрікся і не
зрікаєся прав народу самостійного, заявляємо, що остаточною метою наших
народних змагань є дійти до того, щоби цілий українсько-руський нарід здобув
собі культурну, економічну і політичну самостійність та з’єднався з часом в
одноцільний національний організм, в якім би загал народу на свою загальну
користь орудував всіми своїми справами: культурними, економічними і
політичними”. [300. С.327]
Чільні діячі національно-демократичної партії обиралися до Галицького сейму та
Австрійського парламенту, очолювали культурно-освітні товариства, кооперативи
та фінансово-банківські установи. На початку Першої світової війни національні
демократи разом з радикалами та соціал-демократами створили Головну українську
раду на чолі з Костем Левицьким. Третього і шостого серпня 1914 року Головна
українська рада у маніфесті до українського народу сповіщала про формування
збройних сил України – Українських січових стрільців і закликала до зброї:
„нехай тисячі стануть в ряди Українських січових стрільців” у боротьбі за волю
України. [65. Т.1. С.211-215]
Після створення у Києві Української Центральної Ради та оголошення перших її
універсалів, 28 вересня 1917 року Народний комітет УНДП у зверненні „До
українського народу Галицької землі”, сповістив про початки формування
Української державної організації на поневоленій досі підросійській Україні, в
якій „Самостійно, без ніякої помочі чужих держав і посторонніх чинників...
тільки силою відродженої національної свідомости твориться в золотоверхім Києві
на руїнах російського царизму український державний організм”. У зв’язку з цим
Народний комітет закликав галицьких українців: „у хвилі, коли цілий воюючий
світ лунає домаганням самостійности і самоозначення поневолених народів, коли
різномовна Австрія стоїть впередодни основної конституційної перебудови, мусиш
і Ти, Український народе Галицької землі, з домаганням перебудови
Австро-Угорщини на національно-територіальній основі прагнути утворення з усіх
українських земель Габсбурзької монархії, окремої автономної української
провінції, в якій Ти міг би свобідно будувати основи своєї державності”. [87.
1917. – 6 жовтня]
Коли 24 січня 1918 р. Центральна Рада ІV Універсалом проголосила Українську
Народну Республіку „самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною
Державою Українського Народу”, 9 лютого Народний комітет Української
народно-демократичної партії звернувся „До українського народа Галицької
землі”, в якому ствердив, що цим актом „піднісся на степень державної нації
цілий український нарід – не лиш у межах Української Народної республіки, але і
скрізь та всюди, де б і не жив він поза межами її. Се акт – мало сказати
історичний; він в житті цілого українського народа епохальний”, бо дав світовій
громадськості „неоспоримий доказ, що...хоче жити власним життєм...”. [96. 1918.
– 18 лютого; 57. Т.1. С.75-77]
На завершальному етапі Першої світової війни, особливо у зв’язку з подальшим
піднесенням національно-визвольної боротьби народів Австро-Угорської імперії та
загостренням політичної кризи в країні, провідна роль в організації
національно-визвольного руху належала Українській парламентарній репрезентації
у Відні, яку очолив Юліан Романч
- Київ+380960830922