РОЗДІЛ 2
ІСТОРИЧНІ ОБСТАВИНИ СТВОРЕННЯ ТА ЕТАПИ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВАРИСТВА ПО
ЗЕМЛЕОБЛАШТУВАННЮ ЄВРЕЙСЬКИХ ТРУДЯЩИХ(ТЗЕТ) в УСРР
2.1. Становище єврейського містечка України на початку 1920-х років
Сумнозвісне “єврейське питання”, яке поставило перед більшовицьким режимом
напочатку 1920-х років сформувалось не відразу. Воно дісталося радянській владі
як історична спадщина корені, якої тягнуться ще в дореволюційне минуле Росії.
Один із сучасників початку XX століття писав: “Єврейське питання стало стрижнем
російського життя. Від городового до міністра, від поліцейської дільниці до
Сенату і Державної ради, все і вся були поглинені єврейським питанням”[524, с.
48].
В царській Росії, за даними українського дослідника В. Орлянського, проживало 5
млн. євреїв, з них 1,5 млн. чоловік населяли території Південної і
Правобережної України. Ще в XIX ст. царський уряд, видавши ряд нормативних
актів, створив так звану “лінію осілості”. На території смуги осілості
єврейство за російським законодавством не могло володіти землею та вести
сільськогосподарське виробництво. Переважна більшість євреїв Правобережної
України проживала в містах і містечках Подільської, Київської, Волинської
губернії, займаючись переважно ремеслом та дрібною торгівлею. На початку XX ст.
на Правобережній Україні сформувався своєрідний господарський та
соціально-економічний феномен – єврейське містечко. В маленьких містах і
містечках Правобережжя проживало більшість єврейського населення. По суті за
складом мешканців єврейськими містами були Бердичів, Коростишів, Проскурів,
Волинськ, Малин та інші. Єврейське населення містечок наприкінці ХІХ – початку
ХХ століття було зайняте в торгівлі, дрібному ремісництві. Лише незначний
відсоток містечкового єврейства був зайнятий в сільськогосподарському
виробництві. Наприкінці XIX ст. в європейській частині Російської імперії
сільським господарством займались 3,21 % від усього єврейського населення.
Зосереджувалося воно в Новоросії, де було 36 єврейських сільськогосподарських
колоній, у яких налічувалося 29612 хліборобів [595, с. 67]. Так, на початку
1920-х років в Миколаївській, Катеринославській, Донецькій і Запорізькій
губернії існувало 35 єврейських сільськогосподарських колоній з населенням
близько 100 тис. чоловік [486, с. 133].
Заняття сільським господарством приносило євреям невеликі прибутки. До того ж,
існувала заборона царського уряду на наділення євреїв землею для ведення
сільського господарства. Тому переселення на Південь України для заняття
сільським господарством не було самоціллю для жителів єврейських містечок
України. Але, не дивлячись на неприбутковість сільського господарства, це була
можливість для єврея вирватися з відсталого містечка. Існувала думка
використати заняття сільським господарством і переселення на Південь України
для зміни свого соціального статусу. Потрапивши до іншої категорії, єврейські
переселенці поступового залишали заняття сільським господарством та
переселялись в промислові губернські міста. Там вони повертались до своїх
традиційних занять ремеслом та посередницькою торгівлею. Поступово в містах
Півдня України – Одесі, Миколаєві, Херсоні, Судаку, Керчі сформувались
багаточисленні єврейські общини. Частина єврейського населення колонізувало
деякі райони Кримського півострова. Крим приваблював євреїв не тільки
благодатним кліматом, а й тим, що тут уже здавна вони займалися сільським
господарством. Жили євреї там спокійно, не знали погромів з боку татарського
населення. Не дивно, що у Криму ще з кінця XIX століття існувало чимало
єврейських колоній, які займалися вирощуванням різних сортів винограду та інших
сільськогосподарських культур. На початку XX століття на півострові проживало
понад 60 тис. євреїв, а в 1917 там налічувалось їх понад 68 тис. (8,4 % від
усього населення Криму). Багато з них займалися сільським господарством [543,
с. 80]. Землеробські єврейські поселення переважали в північній степовій
частині півострова, зокрема, переселенці з Волинської губернії населяли
територію поблизу Джанкоя та Перекопа.
В роки реакції (1908-1912 рр.) багато євреїв було вигнано із сільської
місцевості, їм заборонялося займатися землеробством. Вони позбавлялися прав
наслідування й володіння нерухомою власністю на селі[499,с. 34].
Перед першою світовою війною євреям у деяких районах смуги осілості знову було
дозволено жити в селах і займатися сільським господарством. Весною 1914 р. в
Україні налічувалося 27 єврейських сільськогосподарських колоній, у яких
проживало близько 23000 чоловік [594, с.67]. На 1914 рік більшість євреїв
Правобережної України були середньої заможності міщани, а серед
євреїв-землеробів більшість була середняками [340]. До початку революційних
подій 1917 року соціально-економічна структура російського єврейства не зазнала
істотних змін. Вона мала такі специфічні особливості, що докорінно відрізняли
її від соціальних структур інших етнічних груп. Справа полягала в тому, що
традиційні заняття євреїв, що виокремилися ще в докапіталістичний період,
виявилися законсервованими жорсткими умовами смуги осілості. Через свою
національність та віросповідання єврейство, за рішенням царського уряду мало
можливість займатися тільки певними видами господарської діяльності. Євреям
містечок дозволялось вести посередницьку торгівлю між містечком та навколишніми
селами, займатися певними видами ремесла. Тому на початку ХХ ст. з 5 млн.
російського єврейства 1 млн. 958 тис. чоловік (58,6 %) займалися виключно
торгівлею [394, с. 53]. Зокрема, торгівлею серед євр
- Київ+380960830922