Глава ІІ. Национальное угнетение и политическая борьба вокруг
национального вопроса в Восточной Галиции (1900–1918), стр. 95.]).
У листопаді 1901 р. у Відні на загальноавстрійському з’їзді соціал-демократії
була прийнята нова програма партії, що обходила питання про диктатуру
пролетаріату. З цього приводу В.Адлер, складач програми, пояснював:«Нам
дорікають, що в проекті нема нічого про взяття політичної влади пролетаріатом,
про прагнення до диктатури пролетаріату... Але це даремно, бо головний термін
про взяття політичної влади виник на противагу до анархістських поглядів, а в
нас нема анархістів, тому нема спеціальної необхідності робити на ньому
наголос»/61/ [/61/457) 1901 – 4 list.]). Нова програма не визначала конкретних
форм захоплення влади, пропонувала легальні форми боротьби, зокрема,
парламенські. Як відзначала Е.Прістер, це була ліберальна програма, під якою
підписалась би будь-яка лівобуржуазна партія /318/ [/318/458) Часть ІІ. Конец
и начало, стр. 471.]). Так само інший автор капітальної праці з історії
австрійської соціал-демократії робить висновок, що Віденський партійний з’їзд
поховав революційний радикалізм давньої програми, і австрійська
соціал-демократія стала на шлях згоди з капіталістичною системою /365/
[/365/459) s. 247.]).
Українські соціал-демократи в основі солідаризувались з рішеннями Берненського
і Віденського з’їздів загальноавстрійської партії. В їх програмних лозунгах
поєднувались як загальнодемократичні, так і чисто соціалістичні цілі: повна
політична свобода, самодержавство народу, демократія, перехід землі і фабрик у
суспільну власність, спільне господарство на користь всіх, звільнення людей від
темноти, доступність кожного до науки /50, 338/ [/50,338/460) 1900 р.– 1
січня.; стор. 58.]).
Виступаючи на з’їзді у Берні у 1899 р. український представник наголошував, що
українські соціал-демократи стоять на позиції інтернаціональної солідарності
пролетаріату всіх народів Австро-Угорщини, висловлював надію, що та частка
українського народу, яка належить до неї, здобуде свою національну свободу /46/
[/46/461) стор. 82.]). Разом з тим, промовець нагадував, що в межах
Австро-Угорщини проживає лише частка його народу, а величезна більшість – в
іншій державі, де вона позбавлена національних прав і приречена на національну
смерть /50/ [/50/462) 1900 р.– 1 січня.]).
Український делегат заявляв, що в Берні ми «змагаємо до того, щоб цілий
український народ виробив собі національну волю та політичну самостійність,
наша ціль - вільна держава українського люду, українська республіка»/50/
[/50/463) 1900 р.– 1 січня.]).
Українські соціал-демократи відстоювали рішення Віденського з’їзду, які, за
визначенням часопису «Воля», стали «світлим ясним слідом»/50/ [/50/464) 1900
р.– 1 січня.]). Часопис відмежовувався від лівацьких оцінок рішень з'їзду, які
нібито свідчили, що соціал-демократія перестала бути давньою, революційною
партією, що для партії реформи зовсім заступили місце революції /50/ [/50/465)
1901 р.– 15 листопада.]). Соціал-демократи, підкреслювалось, ніколи не цурались
реформ, всі визначні їх діячі визнавали велике значення суспільних реформ для
працюючих класів, що є етапами на дорозі до остаточної мети, до основного
перестрою цілого суспільного ладу /50/ [/50/466) 1901 р.– 15 листопада.]). І
кожен, хто хоче свободи, свободи зібрань, свободи друку, свободи організування,
хоче боротися за досягнення рівного і загального виборчого права, хто хоче
охоронного робітничого законодавства, - закликала «Воля» - той не знайде
кращого союзника як соціал-демократія /50/ [/50/467) 1902 р.– 15 жовтня.]).
Українські соціал-демократи певною мірою стали на позицію захисту Австрії як
держави.
На вічі 24 листопада 1901 р. М.Ганкевич говорив: «Австрія є необхідною для
австрійських народів, поки існують мілітаристська Прусія і деспотична Росія ми
хочемо, щоб Австрія стала союзом вільних народів». В прийнятій на вічі
резолюції підкреслювалось, що «національне питання в Австрії може бути вирішене
і повинно бути вирішене в напрямку, вказаному соціал-демократичними конгресами
в Берні і у Відні, які без брехливих дипломатичних фраз ручаються за автономію
кожного народу, ручаються за право на самостійний розвиток кожної нації» /50/
[/50/468) 1901 р.– 1 грудня.]). Очевидно, що М.Ганкевич перехвалював можливості
соціал-демократів.
Значення програмних документів з'їздів, на його думку, полягало в тому, що вони
стримують від ілюзій в часи ентузіазму і підтримують людей в хвилини важкого
політичного застою. І програма українських соціал-демократів є лише потребою
робочого люду, його бажання, потреб і думок /50/ [/50/469) 1903 р.– 1
квітня.]).
Проте у питанні форм власності українські соціал-демократи були послідовними
прихильниками її усуспільнення.
Причини неволі, темноти і визиску, на думку М.Ганкевича, знаходяться в основах
суспільного ладу, в котрому засоби виробництва, ліси, пасовиська віддані у
приватну власність групі людей, які їх використовували не на суспільну користь,
а для особистого зиску власників /50/ [/50/470) 1903 р.– 1 квітня.]).
В теорії соціал-демократична партія ставила собі за мету повалити ті основи.
На ІІ з’їзді УСДП в 1906 р. про потребу зміни економічних основ суспільного
ладу наголошувалося у проекті Мефодія Огородника, про який вже йшла мова вище.
В ньому ще раз підкреслювалось, що причиною нужди і зубожіння широких мас
українського народу є капіталістичний спосіб виробництва і розподілу продукції,
а також політичне поневолення народу /50/ [/50/471) 1903 р.– 1 квітня.]).
Важливо, щоб цілі проекту політичні, економічні та просвітні справи стали
завданням народу, щоб у бо
- Київ+380960830922