РОЗДІЛ 2
СТВОРЕННЯ ТА РОЗВИТОК СИСТЕМИ ЄПАРХІАЛЬНИХ
ОРГАНІВ ЦЕРКОВНОЇ ОПІКИ
2.1. Поняття "Благодійність". Становлення традицій благодійництва на Слобожанщині
У світській та церковній науковій літературі сформувалось декілька позицій щодо визначення понять "милосердя", "меценатство", "філантропія", "благодійність". Милосердя, безумовно, виступає підґрунтям для інших названих вище понять, перш за все тому, що характеризується як співчуття, любов до ближнього, жалість, безкорисність. Милосердя передбачає самовіддану, добровільну відмову від власних привілеїв, інтересів заради іншої людини [229, с.16; 167, с.3 та ін.]. Сутність християнської концепції милосердя виявляється в тому, що акт милосердя є кращою спокутою гріха, оскільки в особі жебрака милість надається самому Богу. Це визначає милостиню як моральний обов'язок кожного християнина [165, с.16].
У церковній літературі християнське милосердя розглядається як особливе почуття, що має своїм джерелом Бога і виявляється в доброті, доброзичливості, довготерпінні до тих, хто согрішає, і в прощенні образ ворогам. Чеснота милосердя - це не лише надання матеріальної допомоги нужденним; вона вміщує в собі духовну підтримку ближнього, бо людина складається з двох частин: душі й тіла. І саме духовна підтримка є найсуттєвішою допомогою у справі спасіння людини [131, с.20-22].
Меценатство означає піклування наукою, культурою, мистецтвом з боку держави, інституцій, приватних осіб і передбачає гуманістично піднесену діяльність, незацікавлену матеріально [144, с.30]. Витоки меценатства відносяться до І ст. до н. е. й пов'язані з римським державним діячем, сподвижником імператора Августа - Гаєм Цильнієм Меценатом (покровитель літератури, поетів Вергілія, Горація) [132, с.21].
На відміну від меценатства, філантропія (людинолюбство) означає надання допомоги знедоленим людям, це турбота про покращення участі людства [230, с.534], добровільний розподіл приватних ресурсів для реалізації особистих, професійних інтересів людей, вирішення громадських проблем, удосконалення умов суспільного життя. Філантропія також виявляється в ситуаціях необхідної невідкладної допомоги (голод, стихійні лиха, війни) [123, с.51].
Термін філантропія з'явився з ХVІІІ ст. у французькій літературі та у більшості словників тлумачиться як синонім благодійності [231, стб.474; 232, с.369-371 та ін.]. Головною рисою філантропії, що стала уособленням європейської благодійності ХІХ ст. і значно потіснила християнську благодійність середньовіччя, стала, на думку М. Дмитрієнко та О. Яся, її громадянська спрямованість. Для освіченого жителя європейської країни філантропія означала безкорисну допомогу одних громадян іншим і увійшла в його свідомість разом з традиційними атрибутами буржуазного суспільства [92, с.39]. У Російській імперії також філантропія, ставши передусім звичаєвою релігійною настановою віруючої особистості, набула рис суспільно-громадянського обов'язку [144, с.29]. Важливою рисою філантропічної діяльності ХІХ ст. став перехід від звичайної подачі милостині й традиційної системи пожертв до створення спеціальних колоній, фондів, закладів, які мали на меті не тільки звичайну матеріальну підтримку маргінальних верств населення, а й включення їх до повноцінного громадянського життя [92, с.40].
Поняття "благодійність", на наш погляд, є більш широким, змістовним, ніж "меценатство" та "філантропія". В. І. Даль відносив його до розряду загальнолюдських рис ("благодіяння", "добродійство", "діяння добра") [233, с.94]. В енциклопедії братів Гранат "благодійність" визначається як вільна дія, що диктується співчуттям або прагненням виконати релігійно-моральні потреби. "Она [благодійність - О. К.] не справляется с реальным положением лица, просящего о помощи, не ставит перед собой никакой обязующей программы и не считается обычно с последствиями доброхотных даяний" [234, стб.443]. Найбільш повне, на наш погляд, визначення поняття "благодійність" сформулював сучасний український дослідник Ф. Я. Ступак: "Благодійність - багатоаспектна людська діяльність з метою надання певної допомоги, це соціальний, психологічний та економічний феномен, що має свою давню історію" [133, с.15].
Розглядаючи благодійність через соціальний аспект, можна зазначити, що це діяльність, спрямована на послаблення соціальних протиріч. Доброчинність сприяє зближенню людей і запобіганню конфліктів між ними [122, с.58; 124, с.44]. Благодійність несумісна з ідейною нетерпимістю. Як соціальний рух вона не визнає соціальних, матеріальних, духовних та інших відмінностей між людьми. До тих пір, доки система соціального захисту не стала функцією держави, допомога найбільш знедоленим верствам населення була турботою благодійних установ [169, с.5-6].
Економічний аспект благодійності визначали Є. Красноперов, А. І. Якобій, Р. Г. Апресян та ін.: благодійність - це дар не лише грошей, а й своєї праці. "Благотворительные дела делаются просто, тихо, ими не хвалятся хорошие люди, не печатаются в газетах, поэтому может казаться, что их мало на свете" [34, с.129-130]. "Благодійність має добровільний характер та здійснюється не на кошти, складені примусово, шляхом податків, як в установах державних та земських" [8, с.1]. Необхідно зусилля, як зазначав Р. Г. Апресян, для того, щоб побачити благодійність у безплатному наданні послуг, знань та вмінь [123, с.51].
Більшість дослідників дають визначення поняттю "благодійність", підкреслюючи її релігійно-моральний аспект. "Християнська благодійність виникла та розвинулася під впливом "благодійного життєвого початку" - любові до ближнього, що перетворила суспільний побут, встановила моральну рівність всіх людей та поклала обов'язок піклуватися про бідних як
про себе..." [235, с.85]. Тобто в основу благодійності покладалася любов до іншої людини [21, с.13; 67, с.1]. Доброчинність розглядалася як засіб релігійного самовиховання [165, с.16]. Як моральний обов'язок "традиційного релігійного характеру" благоді