Розділ 2
Організаційна й структурно-функціональна
перебудова промисловості
2.1. Мілітаризація промислового виробництва
Ідеологічним обґрунтуванням політики мілітаризації промислового виробництва в
СРСР було переконання лідерів комуністичної партії у тому, що диктатура
пролетаріату і найбіднішого селянства є універсальною формою влади для усього
людства, а Жовтнева революція в Росії – пролог, початок всесвітньої
соціалістичної революції.
Намагання керівництва радянської держави втілювати на практиці більшовицьку
ідею всесвітньої пролетарської революції, стати опорою і надією світового
комуністичного, робітничого і національно-визвольного руху спричинило жорстоке
протистояння країн Європи і Америки політиці СРСР.
Для досягнення цієї нездійсненної мети правляча Комуністична партія взяла курс
на побудову воєнно-індустріальної наддержави, створення соціально-однорідного й
політично-монолітного суспільства, відсунувши на задній план вирішення основних
проблем соціально-культурного розвитку, виробництва товарів широкого вжитку,
економічно обґрунтованої модернізації сільського господарства.
У 20-х роках воєнно-промислове виробництво було сконцентроване на спеціальних
підприємствах. У 1932 р. заступник голови Держплану СРСР І. Уншліхт доповідав
керівництву держави: «У СРСР воєнна промисловість є планомірно організована
галузь, що об’єднує кадрові воєнні підприємства».[1]. Вона підпорядковувалася
Вищій раді народного господарства (ВРНГ) і налічувала 68 заводів. У січні ВРНГ
скасували, а воєнні підприємства передали Наркомату важкої промисловості. У
трудових колективах установили особливий порядок прийому робочої сили й
організації праці.
У грудні 1936 р. був створений Наркомат оборонної промисловості в складі 11
головних управлінь за видами озброєння і матеріально-технічного забезпечення
його виробництва. У 1938 р. йому підпорядковувалися 219 заводів. З них 47
авіаційних, 15 артилерійських, 10 танкових, 10 суднобудівних, 23
воєнно-хімічних, 3 збройних, 26 з виробництва патронів, мін, бомб, торпед,
гранат та інших вибухових пристроїв, 41 оптико-механічний, електротехнічний,
радіоприладів, точного машинобудування, металургійні та інші підприємства. В
Україні знаходилися 26 воєнних і 94 машинобудівних заводи. У структурі
наркомату оборони було сформовано 57 воєнно-промислових науково-дослідних,
дослідно-конструкторських організацій, 65 вищих і середніх навчальних закладів,
багато з яких діяли в республіці [2].
Напередодні війни наркомат оборони перетворився у величезне воєнно-промислове
об'єднання, що включало всі види машинобудування, металообробки, хімічної
промисловості й низку будівельних, інструментальних та інших виробництв. Його
громіздкість і неефективна організаційно-виробнича діяльність стали основною
перешкодою на шляху освоєння виробництва нових зразків озброєння і бойової
техніки, гальмували намагання радянського і господарського керівництва
адміністративно-командними методами запровадити у воєнно-промисловому
виробництві методи спеціалізації і кооперації, встановити жорсткий контроль за
технологічним процесом. Указом президії Верховної Ради СРСР від 11 січня 1939
р. наркомат оборони був поділений на чотири самостійних наркомати : авіаційний
і суднобудівної промисловості, озброєння і боєприпасів. До їх складу увійшли
також підприємства інших галузей, будівельної індустрії, навчальні й
науково-дослідні заклади. Танкові заводи передали наркомату середнього
машинобудування, а воєнно-хімічне виробництво створеному в лютому 1939 р.
наркомату хімічної промисловості. Частина воєнної продукції у валовому
суспільному продукті держави зросла в 1940 р. до 11, 2% [3]. (Табл.2.1) Окрім
бюджетних джерел фінансових витрат на зміцнення воєнно-промислового комплексу,
витрачали великі позабюджетні кошти, які в статистичних звітах не фіксувалися.
Вжиті заходи знаменували новий етап мілітаризації промисловості. Кожний
воєнно-промисловий наркомат являв собою цілісний господарсько-технологічний
комплекс з виробництва відповідних видів воєнної продукції.
Поразка Франції у війні з Німеччиною в травні 1940 р. докорінно змінила
воєнно-політичне й стратегічне становище в Європі. ЦК ВКП(б) і РНК СРСР
протягом року прийняли низку рішень про реорганізацію державного апарату та
управління промисловістю, щоб забезпечити оперативне і ефективне виконання
завдань спрямованих на зміцнення оборони країни. Наркомат важкої промисловості
поділили на шість наркоматів (чорної металургії, кольорової металургії,
хімічної промисловості, електростанцій, електропромисловості і промисловості
будівельних матеріалів; Наркомат машинобудування – на три (важкого, середнього
і загального машинобудування). Створили також декілька наркоматів союзного і
союзно-республіканського підпорядкування: автомобільного транспорту,
комунально-житлового будівництва та інші. В Економічній раді при РНК СРСР
створили ради провідних галузей промисловості: паливної, металургійної,
електроенергетичної, машинобудівної, оборонної тощо.
У липні розпочав роботу наркомат державного контролю, який перевіряв виконання
рішень партії та уряду, а також здійснював контроль за обліком і витратами
державних коштів і матеріальних цінностей. У березні 1941 р. ЦК ВКП(б) і РНК
СРСР схвалили положення про Державний план у якому визначили завдання
перспективного й поточного планування і обліку в умовах загрози війни. Втілення
на практиці партійних директив у промисловості й на транспорті, контроль за
виконанням виробничих планів, усією діяльністю господарських органів покладався
на партійні комітети і створені в них виробничо-галузеві відділи [4]
- Київ+380960830922