РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ФОРМИ ТА СПОСОБИ ВІДТВОРЕННЯ ВЛАСНИХ НАЗВ В УКРАЇНСЬКИХ
ПЕРЕКЛАДАХ ФРАНЦУЗЬКИХ СОНЕТІВ
У досліджуваних перекладах загальна кількість власних назв зменшується у
порівнянні з оригіналами. Насамперед, це пояснюється великою кількістю вилучень
власних назв при перекладі та їхніх замін апелятивними відповідниками. Нижче
коротко проаналізуємо особливості відтворення онімії згаданих сонетів в
українських перекладах.
2.1. Основні типи перекладацьких відповідників власних назв, вжитих у
французьких сонетах
Власні назви, вжиті у досліджуваних першотворах, мають такі основні види
відповідників у перекладі [17 Далі наводяться середні значення кількості
відповідників у %, отримані на підставі зіставлення з оригіналами перекладів,
виконаних І.Гнатюком, М.Зеровим, О.Зуєвським, Є.Кононенко, М.Москаленком,
Д.Павличком, Д.Паламарчуком, М. Орестом і М.Стріхою. Приклади взято з усього
аналізованого корпусу сонетів.]:
І. УЗУАЛЬНІ ТА ВАРІАНТНІ ОНІМНІ ВІДПОВІДНИКИ, УТВОРЕНІ БЕЗ ЗМІНИ МОДЕЛІ
ІМЕНУВАННЯ (71,2%).
Серед цих відповідників найбільшу питому вагу мають відповідники, утворені з
дотриманням загальних правил і традицій відтворення чужомовних власних назв
графічними засобами української мови. Залежно від розряду, до якого належить
власна назва, її походження, часу її запозичення українською мовою, ступеня її
відомості, наявності чи ні традиційних варіантів передачі цієї власної назви,
кількості таких варіантів тощо, звичайно використовуються такі основні способи
передачі власних назв:
транскрипція: 2.1 Henry Cros [252, c. 78] > Анрі Кро [243, c. 144](у
Д.Паламарчука). Це найчастотніший спосіб передачі маловідомих та ще не
засвоєних українською мовою власних назв, особливо французького походження;
транслітерація: 2.2 Regilla [252, c. 46] > Реґілла [243, c. 97](у
Д.Паламарчука). В чистому вигляді цей спосіб зустрічається дуже рідко;
традиційна передача: 2.3 Jason [252, c. 29] > Ясон [243, c. 63](у
Д.Паламарчука). Це найчастотніший спосіб відтворення широковідомих власних
назв, запозичених із класичних мов;
фонографічна адаптація: 2.4 Hйlиne [252, c. 77] > Гелена [243, c. 143](у
Д.Паламарчука). Цей спосіб застосовується для адаптації правопису чужомовних
слів до норм української мови (у рамках цього способу може, наприклад,
відбуватись заміна невластивих цільовій мові закінчень на типово українські);
семантичне калькування або переклад: 2.5 du Bйlier [252, c. 39] > Овна [243, c.
83](у Д.Паламарчука). Цей спосіб часто використовується для передачі власних
назв зі значущою основою;
а також різні комбінації вищезгаданих способів: 2.6 Cartagena de Indias [252,
c. 94] > Картагена Індії [243, c. 164];
При цьому спостерігається велика фонетична і орфографічна варіантність у сфері
відтворення іншомовних власних назв. Деякі семантико-стилістичні наслідки
варіювання способів відтворення власних назв у перекладі розглянуто у
підрозділі 2.2. Зауважимо лише, що найбільші розбіжності виявлено при передачі
вжитих у першотворах маловідомих власних назв, особливо нефранцузького
походження. Напр., нами зафіксовано 3 варіанти передачі іспанського прізвища
2.7 Ruiz [252, c. 89] > Рюїц [243, c. 209](у М.Стріхи); 2.7’> Руіс [243, c.
209](у І.Гнатюка); 2.7’’> Руіз [243, c. 270](у примітках).
Окрім суто об’єктивних причин коливань у правописі та способах відтворення
власних назв (серед яких існування західноукраїнської і східноукраїнської
орфографічних традицій, представники яких керуються різними правилами передачі
чужомовних назв засобами української мови, діахронічні зміни в українському
правописі тощо), можна виділити й суб’єктивні причини такої варіантності, як-от
особливості підходу перекладача до організації евфонії і звукопису вірша, до
відтворення метро-ритмічної структури твору при перекладі. Напр., Д.Паламарчук
при відтворенні імені войовниці Bradamante, одного з персонажів Аріосто, що
згадується у сонеті Ередіа “Йmail” [252, c. 84], вдається до оказіональної
синкопи (а саме до вилучення голосної ‘а’ в основі імені): 2.8 Bradamante >
Брадмант [243, c. 152] (узуальний український відповідник цього імені
Брадаманта). Ця синкопа зменшує кількість складів у слові у порівнянні з
узуальним відповідником, що важливо для відтворення метро-ритмічної структури
вірша, у якому кількість складів у рядку обмежується.
Іноді перекладачі вживають варіантні відповідники власних назв, щоб уникнути
небажаних дисонансів, напр.: 2.9 L'esclave Geminus a dйdiй ce cippe [252, c.
67] > Тут раб Ґемон колись воздвиг олтар з каміння [243, c. 132](у
Д.Паламарчука). Однак, така заміна літери ‘і’ на ‘о’ в основі імені має
негативні наслідки в ширшому контексті, оскільки ім’я цього раба (Geminvs)
фігурує і в латинському епіграфі до цього сонета, в примітках під текстом
перекладу воно перекладене як Ґемін. Таким чином, незапрограмований автором
першотвору різнобій в іменуванні персонажа ускладнює ідентифікацію цього
персонажа у перекладі.
З іншого боку, варіантність іноді може виникати унаслідок вживання самим
автором першотвору різних узуальних та оказіональних варіантів написання
власних назв. Варваризми та історизми часто використовуються для відтворення
національно-історичного колориту (напр., у сонетах на греко-римську тематику у
перших розділах збірки Ередіа). Вони також дозволяють “моделювати” розповідну
інстанцію [18 Визначення див. у [63, 91-94], [157, с. 78].], лаконічно
характеризувати розповідача через його мовлення, що особливо важливо, зважаючи
на обмеження, які накладаються формою сонета. Ще Б. А. Успенський [65, c.
103-104] зазначав, що прий
- Киев+380960830922