РОЗДІЛ 2
ІДЕЙНІ ОСНОВИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ
2.1. Наслідки Другої світової війни для Європи та початок процесу європейської інтеграції
Двічі за першу половину ХХ-го століття Європа ставала епіцентром світових конфліктів, в які лише на цьому континенті були втягнуті тридцять держав. Європа завершила Другу світову війну знекровленою, втративши, за деякими оцінками, до 50 млн. чоловік загиблими і померлими, що в чотири рази перевищувало втрати за роки Першої світової війни і складало три чверті всіх людських утрат за роки Другої світової війни. Цивільне населення масово постраждало від бомбардувань, незаконних переміщень, голоду тощо. Багато європейських міст було зруйновано: Київ, Ковентрі, Лондон, Будапешт, Дрезден, Берлін, Варшава та ін. У 1945 р. виробництво промислової продукції в країнах Західної Європи складало 50% від рівня 1939 р., сільськогосподарської - одну третину. Була зруйнована транспортна інфраструктура: 50% залізниць Італії, майже цілком французькі порти, система мостів і каналів Нідерландів тощо. У катастрофічному стані перебували фінанси європейських держав: державний борг воюючих країн зріс у цілому втроє - вчетверо, в Німеччині - в 10 разів. Стрибок цін досяг 132% у Великобританії, 165% - у Франції. Поставки по ленд-лізу створили значну заборгованість західноєвропейських держав перед США, золотовалютних резервів катастрофічне не вистачало, обмінні курси були зруйновані. Ситуація ускладнювалась припливом біженців (близько 10 млн. лише переміщених німців), масовим безробіттям, ризиком епідемічних захворювань, демографічними проблемами.
Європу сколихнула хвиля політичних криз: поразка тимчасових режимів у Франції; зміна політичного ладу в Італії, яка стала республікою після референдуму 1946 р.; активізація комуністичного руху в Східній Європі під протекцією радянської армії; громадянська війна у Греції між комуністами й монархістами. За роки війни посилилася дестабілізація в європейських колоніях. Розгорнулися національно-визвольні рухи в Індії, Індонезії, Індокитаї, Магрибі.
Значно послабли позиції європейських держав у світовій економіці й політиці. Полюс економічної, фінансової, військової сили перемістився до Північної Америки, а Європа виявилася розчленованою арміями держав-переможниць - США та СРСР.
Першочерговим для європейців стало завдання пошуку шляхів відновлення економіки й формування системи безпеки на континенті. Необхідно було знайти відповіді на складні запитання: як запобігти міжнаціональним і міжнародним конфліктам у Європі; замінити військові методи розв'язання міжнародних протиріч правовим арбітражем; захистити демократію і ринкову економіку; розв'язати німецьку проблему тощо.
За таких умов у Європі знову, як і після першої світової війни стають популярними гасла об'єднання. У першу чергу активізуються прихильники європейського федералізму. Про поворот у європейській політичній думці, спричинений усвідомленням уроків світових війн, свідчив текст Декларації Європейського Руху Опору, прийнятої в 1944 р. Керівники Європейського Опору висловлювали бажання будувати нову Європу в рамках федеративного союзу, який мав покласти кінець "анархії" суверенних держав. Саме федеративна Європа мала запобігти воєнним конфліктам, забезпечити економічну реконструкцію континенту, захист демократичних інститутів, вирішення територіальних проблем і німецького питання. Прихильники європейської інтеграції нерідко розглядали об'єднану Європу як альтернативну "третю силу" "капіталістичним" США, з одного боку, і "комуністичному" СРСР, з іншого.
Європейська ідея, заснована на принципах ненасильницького, добровільного об'єднання народів континенту виникла ще до початку Другої Світової війни, у 20-х рр. ХХ ст.
Питання щодо визначення початку процесу розвитку ідеї європейської інтеграції є недостатньо висвітленим у вітчизняній літературі. Зазвичай, починаючи описувати зародження ідеї європейського об'єднання автори заглиблюються в історію, знаходячи ознаки інтеграційної ідеї в різних проектах, починаючи від Римської імперії і закінчуючи "третім рейхом" Адольфа Гітлера [1]. Дійсно, на перший погляд здається, що всі великі війни на європейському континенті, від Цезаря до Гітлера, підсвідомо несли в собі зачатки грандіозної ідеї - об'єднання Європи під єдиним керівництвом. В цьому плані Друга Світова війна, найбільш масштабна і найбільш грандіозна з усіх конфліктів за всю історію людства, справді тимчасово об'єднала значну частину континенту, що знаходилася під нацистською окупацією. Однак, безумовно, не можна вважати саму війну певним проявом інтеграційної ідеї, спробою, хоча й насильницького, але злиття європейських народів в межах одного стійкого об'єднання. Адже війна є деструктивним явищем за своєю сутністю, а тому не може нести в собі ніякого позитивного навантаження. Тим більше, не можна розглядати як інтеграційну гітлерівську ідею об'єднання Європи, оскільки нацистська верхівка планувала не інтеграцію європейських народів, а навпаки, забезпечення домінуючого становища однієї європейської нації - німецької, за рахунок нівелювання прав всього іншого, неарійського населення. Тут можна й потрібно оперувати такими термінами як "окупація" та "підкорення", але аж ніяк не "об'єднання", або "інтеграція".
Втім, в історії існувало й багато мирних проектів об'єднання Європи - згадуються, зокрема, проекти П. Дюбуа, У. Пенна, А. Сен-Сімона, П.-Ж. Прудона, В. Гюго, та багатьох інших. Проте, якщо розглядати розвиток європейської ідеї як процес, тобто послідовну зміну явищ та станів, то в його межах навряд чи можна розглядати будь-які окремі ідеї об'єднання Європи, що виникали у різних місцях континенту, в різний час та в різних соціально-економічних та політичних умовах. Початок цього процесу можна датувати не раніше як 20-тими роками ХХ-го сторіччя, коли ця ідея набуває широкого розголосу, стає предметом серйозного обговорення в політичних та громадських колах європейських країн.
Засновником європейського інтеграційного руху виступив авс
- Киев+380960830922