РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Загальна характеристика хворих
У травматологічних відділеннях МКЛ №9, ДКЛ №1, клініках ІТО АМН України, які є базами кафедри травматології та ортопедії Національного медичного університету за період з 1997 по 2006 роки обстежено та проліковано 100 хворих з переломами ВГ ПК та їх наслідками у віці 22-79 років. Серед ускладнень в роботі розглядається тільки ССК ПС.
В ході клінічного дослідження розглядали 2 клінічні групи хворих.
I групу складали 70 пацієнт з переломами ВГ ПК зі зміщенням.
До цієї групи віднесли тільки тих хворих, які мали ізольовані переломи ВГ ПК зі зміщення, переломи ВГ в поєднанні зі звихом плеча (переломовивихи плеча).
Серед ускладнень аналізували II групу 30 пацієнтів з неправильно консолідованими переломами та псевдоартрозами ВГ ПК, ускладненими ССК ПС (табл.2.1).
Таблиця 2.1
Розподіл пацієнтів за групами клінічного дослідження
Клінічні групи хворихКількість
хворих (n=100)Група I З переломами ВГ ПК зі зміщенням:
* ізольовані переломи ВГ ПК
* переломовивихи плеча (вивих плеча з переломом ВГ ПК)70 (70 %)
17 (24,3 %)
53 (75,7 %)Група II З ССК плечового суглоба при:
* неправильно зрощених переломах ВГ ПК
* псевдоартрозах ВГ ПК30 (30 %)
25 (83,3 %)
5 (16,7 %)
В I групі пацієнтів визначався характер пошкодження, анатомічні особливості перелому, анатомо-функціональний результат лікування.
В II групі ? клініко-рентгенологічна семіотика ускладнення, об'єм та характер лікувальних заходів, функціональний результат лікування.
Найбільша кількість пацієнтів спостерігалась у вікових групах 46 - 55 р.р. 2 ? 8 (28%); 56 - 65 р.р - 30 (30%) (рис.2.1). Отже, переломи ВГ частіше зуcтрічаються у працездатному віці, що підтверджує високу медико-соціальну значущість даної проблеми для суспільства.
Рис.2.1 Кількісний розподіл пацієнтів в залежності від віку.
Переважну більшість становили чоловіки - 63 (63%), жінок було 37 (37%). Виявилось, що до 55 років переломи ВГ ПК переважно зуcтрічаються у чоловіків, а після 55 років - у жінок, що пов'язано зі зниженням мінеральної щільності кісткової тканини в післяменопаузальному періоді (рис.2.2).
Рис.2.2 Кількісний розподіл пацієнтів в залежності від статі та віку.
Права верхня кінцівка пошкоджувалась в 76 випадків (76%), ліва - в 24 (24%), оскільки у повсякденному житті основне навантаження припадає на праву кінцівку.
Переважна більшість переломів виникла внаслідок непрямої травми - 86 випадків (86%), та лише 14 (14%) переломів спричинила пряма травма. Серед всіх травм на першому місці за частотою була побутова травма - 76 (76%) випадків.
В зимній період визначалась найбільша кількість переломів, що можна віднести дані ушкодження до зимових травм.
Аналіз приведених даних свідчить, що серед постраждалих I клінічної групи, госпіталізованих зі свіжими переломами тільки 23 (32,8%) звернулись в клініку протягом першої доби, 27 (38,6%) травмованих поступили для надання спеціалізованої допомоги з незначним запізненням. Протягом 2-3 тижнів від дня травмування звернулось 12 (17,2%) пацієнтів, з задавненими травмами (3-6тижнів) - 8 (11,4%) пацієнтів (рис.2.3).
Рис.2.3 Кількісний розподіл пацієнтів в залежності від терміну звернення.
Госпіталізація хворих з переломами ВГ ПК в ранній термін створювала сприятливі передумови для отримання позитивних результатів лікування та обумовлювала можливість виконання оперативних втручань за умов відсутності виражених рубцевих, нейротрофічних та дегенеративно-дистрофічних змін суглоба.
В 17 (24,3%) пацієнтів I клінічної групи спостерігався ізольований перелом ВГ ПК, в 53 (75,7%) пацієнтів перелом ВГ ПК поєднувався з вивихом плеча (переломовивих).
Скалкові переломи ВГ ПК мали місце в 56 (80%) пацієнтів. В 14 (20%) пацієнтів був однофрагментний перелом ВГ ПК. В 13 випадках перелом мав ускладнений характер, поєднувався з пошкодженням РМП (черезкістковий відрив). Наведені дані свідчать, що РМП при переломах ВГ пошкоджується досить часто - 18,6%.
У відповідності з анатомічною зоною кріплення капсули суглоба, переломи ВГ ПК, площина яких розповсюджувалась на частину голівки плечової кістки вважались внутрішньосуглобовими 23 (32,8%) спостережень. Всі інші були позасуглобовими - 47 (67,2%).
В 25 пацієнтів II групи визначався неправильно консолідований перелом ВГ, у 5 випадках - псевдоартроз ВГ ПК.
В 13 (52%) пацієнтів, ССК сприяв формуванню контрактури у плечовому суглобі, що потребували ретельного перегляду стосовно вибору етапності методів лікування.
Величина зміщення фрагментів сумісно з конфігурацією перелому були кваліфікаційними критеріями перелому, які враховували для обґрунтування показів до оперативного лікування.
Серед 70 пацієнта I клінічної групи 36 (51,4%) лікувались консервативно, 34 (48,6%) пацієнтів було прооперовано.
В ході роботи в залежності від методик оперативного лікування, всіх хворих I клінічної групи розподілили на підгрупи.
I підгрупу (контрольну) склали 8 хворих, яким виконана відкрита репозиція, остеосинтез ВГ ПК.
До II підгрупи (досліджувану) віднесено 26 пацієнтів, яким враховувався профілактичний підхід до обсягу оперативного лікування, орієнтований на попередження розвитку ССК ПС в віддаленому післяопераційному періоді. Серед них: 4 пацієнтам проведено видалення фрагментів ВГ ПК та рефіксацію РМП, які віднесені до IIА підгрупа; у 10 пацієнтів остеосинтез ВГ поєднувалась з акроміопластикою-IIВ підгрупа; 12 пацієнтам виконаний МОС ВГ ПК в положенні низведення - IIС підгрупа.
Серед 30 пацієнтів II клінічної групи 17 пацієнтів лікувалось консервативно, 13 пацієнтам проведені оперативні втручання. Серед прооперованих: 3 пацієнтам з ССК виконано резекцію ВГ, шов РМП; 5 пацієнтам - шов РМП, акроміопластику; 3 пацієнтам - остеотомію, МОС ВГ в положенні низведення, ще в 2 випадках МОС ВГ в положенні низведення доповнювався акроміопл