Повісті Бориса Харчука. Проблеми поетики

РОЗДІЛ 2
ЖАНРОВО-СТИЛЬОВА СВОЄРІДНІСТЬ ПРОЗИ Б.ХАРЧУКА
(НА МАТЕРІАЛІ ПОВІСТЕЙ 80-Х РОКІВ)
2.1. Психологізм і міфопоетичність повістей Б.Харчука "Соломонія", "Коляда" та "Онук"
В українській прозі 60-80-х років ХХ століття В.Дончик виділив кілька стильових тенденцій: конкретно-аналітичну, лірико-романтичну (орнаментальну) та "химерну" з властивим їй тяжінням до умовних форм. Літературознавці говорять і про внутрішню диференціацію прози в рамках цих парадигм. Зокрема, важливим складником конкретно-аналітичного письма можна вважати психологічний первень, представлений у прозі "шістдесятників" . Психологізм творів В.Шевчука, Є.Гуцала, Ю.Щербака, В.Дрозда, Григора Тютюнника та інших митців зумовлений поверненням українській літературі загубленого за десятиліття культу особи відчуття людини як Суб'єкта. Як стверджує О.Пахльовська, "у творчості шістдесятників людина стала суб'єктом історії. Ця людина усвідомлювала, іронізувала, критикувала. Ця людина проклинала і любила. Ця людина вміла вірити, але відмовлялася сприймати на віру. Ця людина, врешті, жила і не боялася" [144, с.68]. Психологізм став тією стильовою тенденцією, яка дозволила гуманізувати художній світ літератури, заново відкривши особистісний - екзистенційний смисл людського буття.
Літературний психологізм зумовлений переважанням ідейно-моральної проблематики. На думку А.Єсина, "у ній увага та інтерес письменника прикуті до життєвої позиції людини і до процесів зміни цієї позиції; в центрі твору - філософські й етичні пошуки, спроби людини відповісти на питання про смисл життя, про добро і зло, правду і справедливість. Процеси морального й ідейного самовизначення особистості - ось що є найважливішим з погляду ідейно-моральної проблематики" [76, с.24].
На наш погляд, саме такий тип художньої проблематики домінує в повістях Б.Харчука, написаних на сучасному йому матеріалі. Письменник культивував картини життя українського села, осмислював при тім проблему розпаду патріархального роду. Її дослідженню присвячені повісті "Соломонія", "Коляда", "Світова верба" (ввійшли до збірки "Подорож до зубра", 1986) і повість "Онук", надрукована у "Вітчизні" (1987). Б.Харчук осмислював у цих творах больові точки приватного життя: покинуті діти, сирітство, відцурання дітей від матері, самотня старість, - ідучи від конкретних фактів, від побутописання до глибоких соціально-філософських узагальнень.
Розкриваючи тему деградації роду, Б.Харчук репрезентував не стільки її суспільні чинники (як, наприклад, у прозі 20-30-х років: війна, революція, братовбивча війна та ін.), скільки внутрішні, психічні. Увагу прозаїка викликала зміна морально-ціннісних орієнтацій, поява людини-маргінала, яка вже встигла відірватися від батьківської хати і прилучитися до міського способу життя. Письменника цікавлять ментальні зрушення в етнічній психології: розмивання родового начала й формування нових, індивідуальних цінностей/псевдоцінностей. Враховуючи аспекти, які домінують в художньому відтворенні письменником процесу урбанізації й руйнування традиційного селянського світу з його особливим ладом, закономірним є поглиблення психологізації жанру повісті. Цю стильову рису помітили і критики (так, приміром, В.Дончик схарактеризував епіку Б.Харчука як "...проникливо-точні повісті-портрети "у стилі об'єктивного психологізму" [74, с.248]).
Ще одна стильова домінанта у творах Б.Харчука на теми тогочасся - активне використання міфопоетики, проникнення у контекст народнопоетичної образності, синтезування фольклорних (казка, легенда) і літературних (повість) жанрів. Вважаємо, це було зумовлено потребою віднайдення адекватної форми для вираження у психіці людини "родового" начала (колективного підсвідомого, за К.-Ґ.Юнґом), закоріненого в національній міфології, фольклорі. Недарма В.Дончик влучно назвав художній метод Б.Харчука "етнопсихологічним". Міфопоетика в повістях Б.Харчука переважно пов'язана з психологічним розкриттям особливого типу героїв - носіїв родової пам'яті: Соломонія в однойменному творі, Мар'яна в "Коляді", Оврам у повісті "Онук", Степаня в повісті "Шлях без зупинок". Сильвестр у однойменному творі, Ганько в "безсирітській казці" "Світова верба",. Цілком у дусі "шістдесятницького" світогляду (позначеного інтересом до "просто людини"), Б.Харчук у центр повістей, згідно з власними естетикою і світосприйняттям, ставив людей зовні абсолютно звичайних, "негероїчних", "непрестижних" (таким епітетом означив Соломонію В.Яворівський), інколи навіть статусно відкинутих на узбіччя життя (старі самотні жінки1). Важливо й те, що ці постаті - переважно "герої поразки". Як слушно твердить В.Дончик, "йдеться про докорінну зміну, а то й цілковитий відхід у минуле середовища, субстанції, частини світу - для них питомих, в які вони були цілком занурені усім своїм існуванням, традиціями, нервами, власними і родовими" [74, с.249].
Художній світ таких персонажів повістей Б.Харчука підкреслено буденний, домашній, камерний, вони "вписані" в картини рутинної праці на землі, хатньої роботи, "розчинені" в сільському пейзажі. Проте саме ці герої є охоронцями сімейного вогнища та справжніх людських цінностей, саме вони розкривають життєві істини, часом гіркі й болючі. Привертає увагу їхня схильність до рефлексії, самозаглиблення. Письменник вправно використав багату палітру засобів зображення внутрішнього світу людини, прагнучи відтворити цілісність психічного життя, розкрити всі нюанси стосунків героя з навколишнім світом, природою, з самим собою та Богом. Як слушно твердив В.Фащенко, і цей концепт присутній у прозі Б.Харчука, у талановитих творах "всі засоби психологізації взаємно посилюють один одного, щоб у своєму чергуванні і злитості передати багатобарвність людського буття, його найпотаємніші глибини" [192, с.7].
У повісті "Соломонія" прозаїк творчо опрацював тему самотньої старості, відкриваючи у звичайній селянці-трудівниці, яка доживає віку одна у своїй хаті, героїню, "святу". Соломонія залишилась "останньою з роду": чоловік Христо