РОЗДІЛ 2
ПОНЯТТЯ ТА ОСНОВНІ ФОРМИ РЕАЛІЗАЦІЇ
ЦИВІЛЬНОЇ ПРАВОСУБ'ЄКТНОСТІ ВІЙСЬКОВИХ ЧАСТИН
2. 1. Поняття та склад цивільної правосуб'єктності військових частин
В юридичній літературі вказувалося, що правосуб'єктність властива всім суб'єктам правовідносин і має місце у всіх галузях права. У цьому сенсі вона носить наскрізний і загальний характер [161, с. 57]. Проте, правосуб'єктність як "...важлива ознака, за допомогою якої можна визначити коло суб'єктів цивільного права, які наділені здатністю бути носіями суб'єктивних цивільних прав та обов'язків" [162, с. 8], є одним із найважливіших інститутів саме цивільного права. Так, наприклад, О.С.Йоффе по своїй значимості для науки цивільного права ставив в один ряд три поняття, називаючи їх центральними: правосуб'єктність, право власності і зобов'язання [163, с. 104].
С.М.Братусь появу правосуб'єктності як юридичного поняття пов'язував з тим, що необхідним елементом будь-яких правовідносин є його суб'єкти. За загальним правилом, учасники майнових та особистих немайнових відносин, при наявності передбачених законом передумов, стають носіями суб'єктивних прав і обов'язків, але перш ніж ці права й обов'язки виникнуть, необхідно щоб відповідні особи були здатні до участі в тих чи інших цивільних правовідносинах. Тобто для володіння суб'єктивними правами й обов'язками необхідно бути правосуб'єктним - мати юридичну здатність до участі в цивільних правовідносинах [164, с. 41].
У зв'язку з цим погодимося з С.С.Алєксєєвим, який зазначав, що "суб'єкт права" та "правосуб'єктність", за своїм основним змістом, є майже тотожними категоріями [165, с. 276].
Незважаючи на те, що в юридичній науці були висловлені різні погляди на визначення поняття та зміст цивільної правосуб'єктності, чинний ЦК не вживає цього поняття, хоча в інших нормативних актах він зустрічається доволі часто. Так, наприклад, в ст. 6 Загальної декларації прав людини та в ст. 92 Конституції України згадується про правосуб'єктність громадян, стаття 207 Господарського кодексу визначає умови недійсності господарського зобов'язання, яке суперечить умовам спеціальної правосуб'єктності юридичної особи тощо.
В юриспруденції поняття правосуб'єктності досліджувалося в різноманітних ракурсах. Так, наприклад, С.С.Алексєєв та В.М.Горшенєв цікавились цим поняттям як стадією правового регулювання. А.В.Міцкевич, Г.В.Мальцев, Г.І.Петров досліджували правосуб'єктність як категорію, яка визначає правовий статус суб'єктів права. Р.О.Халфіна твердила, що правосуб'єктність є найважливішою передумовою участі суб'єктів в правовідносинах [161, с. 55]. В.І.Борисова цікавилась поняттям правосуб'єктності як узагальнюючим виявом можливостей суб'єкта права, який дозволяє з'ясувати механізм участі юридичної особи в цивільному обороті [166, с. 33].
Щодо змісту правосуб'єктності, то традиційно вважалося, що це поняття складається з двох основних елементів: правоздатності та дієздатності [167, с.143-149]. Проте, наприклад, О.О.Красавчіков та інші дослідники цивільного права пропонували включати до складу правосуб'єктності юридичних осіб ще й третій елемент - деліктоздатність [164, с. 138; 168, с. 75-76]. Крім цього, в літературі висловлювалися думки про необхідність включення до змісту правосуб'єктності держави та державних органів, як суб'єктів цивільного права, ще й такого елементу, як компетенція (сукупність прав та обов'язків) [169, с. 82].
Зрештою серед точок зору щодо самого поняття та змісту правосуб'єктності, які існували в період радянської доби, можна виділити три основних. Одні автори ототожнювали правосуб'єктність з правоздатністю і визначали її як здатність мати права і обов'язки [90, с. 6]. Інші - розглядали її як цілісне явище, що складається з правоздатності та дієздатності і характеризували правосуб'єктність як здатність мати та здійснювати права і обов'язки [170, с. 201]. Треті - вважали, що правосуб'єктність в одних галузях права рівнозначна правоздатності, а в інших (наприклад, трудовому) - тотожна дієздатності [171, с. 236].
Необхідно зауважити, що в питанні про зміст правосуб'єктності немає єдності думок і в наш час. Так, деякі сучасні дослідники цивільного права пропонують розрізняти в її змісті такі елементи, як правочиноздатність - здатність здійснювати правочини; деліктоздатність - здатність нести відповідальність за правопорушення; бізнесдієздатність - здатність займатися підприємницькою діяльністю юридичної особи [125, с. 5]. Крім цього, існують думки про самостійність категорії цивільної правосуб'єктності, і як наслідок такої самостійності, не співпадання цього поняття з правоздатністю та дієздатністю [172, с. 8].
Зазначимо, що така неоднозначність інтерпретації правосуб'єктності обумовлена складністю її змістовних та структурних характеристик. Дослідження основних аспектів правосуб'єктності, як суб'єктивної ознаки, потребує констатації того факту, що в юридичній літературі без особливих труднощів можна знайти вказівки на цивільну [173, с. 41], трудову [174, с. 131], сімейну правосуб'єктність [175] тощо. Зважаючи на те, що в різних галузях права самі по собі суб'єктивні права й обов'язки є якісно неоднорідними та відмінними по своєму об'єму, можна зробити висновок, що загальними для всіх суб'єктів будуть не зазначені права і обов'язки, а властивість володіння ними. Іншими словами, правосуб'єктність по відношенню до суб'єктів права виступає як цілісна загальнотеоретична категорія, яка поширюється на всі галузі права, набуваючи там специфічних рис та елементів. Причому у всіх випадках, на наш погляд, можна виділити загальний і одночасно головний, ключовий момент, який полягає у тому, що правосуб'єктність означає не що інше як реальне володіння суб'єктивними правами і юридичними обов'язками. Визнання даного моменту початковим дозволить чіткіше визначити місце та роль правосуб'єктності в механізмі регулювання участі юридичних осіб в цивільних правовідносинах.
Визначення змісту правосуб'єктності як правової категорії потребує від