Розділ 2
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ДЛЯ
ВЕДЕННЯ ТОВАРНОГО СІЛЬСЬКОГОПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА СУБ’ЄКТАМИ ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ
ТА ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ 81
2.1. Правове регулювання використання земель сільськогосподарського призначення
громадянами-підприємцями 81
2.2. Правове регулювання використання земель сільськогосподарського призначення
фермерськими господарствами 104
2.3. Правове регулювання використання земель сільськогосподарського призначення
сільськогосподарськими підприємствами та виробничими кооперативами 134
Висновки до Розділу 2 152
Висновки 159
Список використаних джерел 172
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Наша держава, володіє могутнім
природно-ресурсним потенціалом. Земельний фонд України становить 5,7% території
Європи. При цьому на загальноєвропейському фоні його вирізняє висока питома
вага сільськогосподарських угідь, особливо ріллі, що пов'язано з високою
природною якістю українських земель, великою питомою вагою в їх складі
чорноземів. Так, сільськогосподарські угіддя України становлять 18,9%
загальноєвропейських, а рілля - відповідно 26,9%. У складі земель країни
сільськогосподарські угіддя займають 41,8 млн. га, або 69,2% її території, в
тому числі 33,2 млн. га ріллі (55%), 7,63 млн. га природних кормових угідь -
сіножатей та пасовищ (12,6%). В розрахунку на одного жителя припадає 0,8 га
сільськогосподарських угідь, у тому числі 0,65 га ріллі, тоді як у середньому
по Європі ці показники становлять відповідно 0,44 та 0,25 га. Розораність
сільськогосподарських угідь є найвищою у світі. Вона досягла 78% в середньому
по Україні, в ряді регіонів - близько 90%. До обробітку залучені
малопродуктивні угіддя, включаючи водоохоронні зони і схилові землі. Водночас
слід зазначити, що ефективність використання земель в Україні є нижчою, ніж в
середньому по Європі [1]. Для підвищення ефективності використання земель в
Україні була започаткована земельна реформа. Як відомо, земельну реформу було
розпочато відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР „Про земельну
реформу” від 18 грудня 1990 р.[2], як складову частину економічної реформи. З
15 березня 1991 року всі землі України було оголошено об'єктом реформування. З
введенням в дію в 1992 році Закону України „Про форми власності на землю” [3],
Земельного кодексу України в редакції від 13 березня 1992 року[4] та Постанови
Верховної Ради України „Про прискорення земельної реформи та приватизацію
землі” [5] розпочалося роздержавлення землі та передача її у колективну
власність недержавним підприємствам і громадянам України. Далі Верховною Радою
України та Урядом було прийнято низку інших законодавчих актів, спрямованих на
прискорення перебудови аграрного сектору економіки. Зокрема, в 1991-1992 роках
були прийняті основні інституційні закони ринкової економіки "Про
підприємництво" [6], "Про підприємства в Україні" [7], "Про господарські
товариства"[8], "Про селянське (фермерське) господарство"[9], "Про колективне
сільськогосподарське підприємство"[10], "Про плату за землю"[11], „Про
сільськогосподарську кооперацію"[12] тощо. А в травні 1993-го - Декрет Кабінету
Міністрів "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі"
[13], який було покладено в основу Закону України "Про особливості приватизації
майна в агропромисловому комплексі"[14]. Остаточно було закріплено й
гарантовано право приватної власності на землю Конституцією України [15],
прийнятою у червні 1996 року, а комплексно врегульовано земельні відносини
Земельним кодексом [16], який було ухвалено в жовтні 2001 року. Відповідно до
норм, визначених у ньому, близько 11,5 мільйона громадян реалізували своє право
на отримання землі у приватну власність[17].
Перетворення в структурі земельних відносин в Україні в зв’язку з проведенням
земельної та аграрної реформ зумовило перегляд відносин відносно правового
регулювання використання земель сільськогосподарського призначення. За умов
проведення земельної та аграрної реформ землі сільськогосподарського
призначення набули нових правових ознак, їхній правовий режим став значно
багатшим, змінилися його юридичні акценти. По-перше, ці землі стали не лише
об’єктом вкладення праці (переважно колективної на землях, що належали
державі), а й капіталу, через те, що виникли різноманітні форми власності на
них, у тому числі, приватна власність. По-друге, ці землі вперше було включено
до сфери підприємництва, тобто діяльності, що безпосередньо пов’язана з
цілеспрямованим одержанням прибутку. У цьому зв’язку набувають актуальності
питання щодо визначення особливостей правового регулювання земель
сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського
виробництва, визначення правового становища громадян, які займаються
підприємницькою діяльністю на землях сільськогосподарського призначення,
фермерських господарств, а також сільськогосподарських підприємств та
кооперативів, які використовують землі сільськогосподарського призначення для
ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне
дослідження виконане в рамках науково-дослідної роботи за плановою темою, яка
виконується на кафедрі аграрного, земельного та екологічного права Одеської
національної юридичної академії на тему „Правове регулювання розвитку АПК
України”, що розробляється відповідно до теми досліджень Одеської національної
юридичної академії „Проблеми розвитку держави і права України в умовах ринкових
відносин”.
Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в
- Киев+380960830922