РОЗДІЛ 2
ХУДОЖНІ ВЕРСІЇ ЛЮДСЬКОГО В СУСПІЛЬСТВІ
Й СУСПІЛЬНОГО В ЛЮДИНІ
Філософічність художнього мислення вимагає від митця створення образів героїв,
які будуть представниками духовної культури, “які уособлюють інтелектуальний
досвід нації, рівень суспільної свідомості народу, які здатні осмислювати
історичну епоху, служать акумуляторами історичної пам’яті, ланкою живого
зв’язку між поколіннями” [197, 385].
У процесі художнього осмислення проблем національної психології Д.Міщенко
підносить духовні скарби нації, зокрема родинно-побутову культуру, красу
національного мистецтва, а разом із тим – природний талант, здібності,
історичну енергію і мудрість українського народу. Мистецькими традиціями,
чарами естетичних цінностей пройняті всі сфери життя, діяльності, побуту й
дозвілля героїв роману “Синьоока Тивер”.
Психологічні пошуки романтичного світосприйняття Д.Міщенка несуть у собі
міркування українських філософів (Д.Чижевського, П.Юркевича) про серце як
осереддя духовного життя людини. Кордоцентризм як стильова особливість
романтичного письма автора визначає сутність характерів його героїв. Через гаму
емоцій, почуттів і відчуттів персонажів: Волота, Миловиди, Малки, Зорини,
Богдана й інших з трилогії “Синьоока Тивер”, “Лихі літа ойкумени”, “Розплата”,
– передається гармонія людини й природи, людини й світу.
Суспільство – це народ з його менталітетом, культурою й поконами.
Жінки-слов’янки зображені письменником берегинями звичаїв і традицій народу,
дбайливими вогнищанками, відданими матерями, мудрими й вірними жонами. Це
завдяки їхнім старанням одвічні духовні цінності збереглися до наших часів.
Захисниками отчої землі й добробуту слов’янських родин, носіями єдності й
гуманності, мужніми ратниками є в романах герої-чоловіки. Князі слов’янських
племен прагнули жити в мирі з іншими народами, домовлялися з Візантійською
імперією про налагодження торгівлі.
Надзвичайно талановито зображені письменником батальні сцени. Д.Міщенко
переконливо передав героїзм і трагізм будь-якої війни. Під час воєнних сутичок
яскраво проявилися характери правителів різних народів, їхні взаємовідносини.
Автор загострює увагу читачів на тому, що кожен правитель вбачає різні цілі у
війні – імператори Візантії, аварський хан у гонитві за наживою, прагненні
уярмлення інших народів виступають зачинщиками воєн; слов’янські князі навпаки
– хотіли б мирно жити й працювати на землі своїх предків, але ніяким чином не
поступатися нею на користь загарбників. Для кожного народу війна – це лихо,
втрата дорогих людей, пожежі й розорення в поселеннях. Мудра й демократична
політика слов’янських князів щодо свого народу протиставлена візантійському
деспотизму, де кожний імператор дбав лише про збагачення імператорського фіску
й утримання власних і найманих військ, які постійно намагалися завоювати
території інших країн, грабувати й уярмлювати різні народи.
Відносини в країні базуються на стосунках, заведених у родинах. Взаємоповага,
взаєморозуміння, взаємодопомога, довіра в родинах Волота, Богданка – типові для
слов’янського народу. Нещирість і корисливість у ставленні Феодори до
Юстиніана, нищівна недовіра до утигурської дружини хана кутригурів Завергана
призводять до страждань і трагічних наслідків. Практично такими ж рисами
характеризуються й суспільні відносини у відповідних народів.
2.1. Художня диференціація образів правителів – слов’янських князів,
візантійських імператорів та аварських ханів
Романи Д.Міщенка “Синьоока Тивер”, “Лихі літа ойкумени”, “Розплата” стали
видатною подією в літературному житті не тільки тому, що це історична епопея
про ранній період вітчизняної історії (розвиток і занепад державної формації,
відомої в науці під назвою держави антів), але й тому, що в них зроблено багато
художніх акцентів високого гуманістичного звучання. Місткості твору сприяє
провідна ідея, яка втілена в розумінні злагоди як запоруки щонайтіснішої
єдності усіх сил різноплеменного слов’янства.
Кожен образ трилогії підпорядкований реалізації задуму автора у відтворенні
ментальних рис тогочасної спільноти, тому Д.Міщенко всебічно розкрив її
морально-етичні засади, показав героїв у психологічному, соціальному,
ідеологічному, релігійному аспектах. Детально інтерпретовано історичну добу VІ
– VІІ ст., виявлено головні конструктивні й деструктивні складові сутності
індивіда з позицій часу. Зображення персонажів трилогії не монохромне, навпаки
– складність і неоднозначність характерів наближають героїв до реальних осіб.
Письменник використовує своєрідну поетику внутрішнього мовлення, в якому
персонажі висловлюють свої хвилювання й почуття. Цей прийом дав автору
можливість “передати складність і багатство нюансів мислення та почуттів людини
у напруженій ситуації” [229, 583]. Князь Волот, Миловида, імператор Юстиніан та
інші герої у самоаналізах пропонують читачеві власну оцінку своїх вчинків,
сумнівів, душевних мук, одночасно залишаючи йому можливість не погоджуватися з
ними.
Проблеми демократичного ставлення представників княжого роду до людей різного
суспільного становища й різних народів з метою знайти правильну інтерпретацію
ситуацій, бути об’єктивним є актуальними як для зображуваного періоду, так і
для 80-х рр. ХХ ст.
Філософське ставлення до життя, прагнення об’єктивного осмислення характерів
історичних осіб та відповідно до епохи створених архетипів сприяли моделюванню
харизматичних діяльних образів “привідців”, яким вірили народи, за якими йшли в
бій, захищаючи отчу землю. У романах “відбувається “осюжетнення” філософських
категорій через конкретні людські долі. Завдяки цьому ідея вростає в образ, у
ситуацію” [
- Киев+380960830922