Право людини на гідний рівень споживання та юридичний механізм його забезпечення в Україні (загальнотеоретичне дослідження

РОЗДІЛ 2
Міжнародні стандарти споживчих прав людини та українська практика
2.1. Всесвітні стандарти права людини на гідний рівень споживання
Останнім часом у спеціальній літературі та й у загальній пресі досить часто
використовується термінологічне вираження «міжнародні стандарти прав людини».
Яке ж поняття вкладається у нього?
Дефініція цього поняття запропонована в літературі у такий спосіб: міжнародні
стандарти прав людини - це закріплені у міжнародних актах та інших міжнародних
документах певні показники цих прав, до досягнення яких заохочуються або ж
зобов’язуються держави [201].
Ці стандарти класифікують за різними критеріями на такі види:
1) залежно від онтологічного статусу - номінальні (тобто термінологічні,
текстові) та фактичні (змістовні). До перших належать лише самі назви (перелік,
«номенклатура») прав і свобод людини, які використовуються у найрізноманітніших
міжнародних актах, документах, а до других - зафіксовані у цих джерелах
змістовні та обсягові (кількісні) показники таких прав і свобод;
2) за сферою дії - всесвітні (загальнолюдські, глобальні) та регіональні
(зокрема, континентальні);
3) за характером обов’язковості впровадження - юридичні, тобто такі, втілення
яких є формально обов’язковим для певних держав і може забезпечуватися
застосуванням міжнародних санкцій та мораль-
но-політичні, що позбавлені формальної обов’язковості.
Наведені розуміння міжнародних стандартів прав людини та їх класифікація можуть
так чи інакше використовуватись і для дослідження стандартів споживчих прав.
З огляду на глобалізаційні процеси, які відбуваються у світовій економіці,
зокрема на стандартизацію товарів споживання і послуг, актуалізується проблема
забезпе­чення та захисту прав споживачів цих товарів та послуг. Адже
транснаціональні корпорації, багато з яких посідає монопольне становище у
виробництві певних предметів споживання або у наданні послуг, далеко не завжди
піклуються про їх належну якість. В умовах перехідної до ринкової економіки,
яка існує, зокрема, в Україні, такі ситуації виникають досить часто. Саме тому
набуває все більш важливого значення необхідність посилення і підтримки
державного захисту прав та законних інтересів громадян-споживачів, насамперед
шляхом удосконалення відповідного законодавства та юридичного механізму його
реалізації.
Зазначена проблема невипадково стала предметом уваги всесвітнього
співтовариства держав в особі Організації Об’єднаних Націй. Вперше в рамках ООН
ідея щодо розробки низки керівних принципів захисту прав споживачів містилася в
резолюції 1981/62 Економічної та Соціальної Ради ООН від 23 липня 1981 р., а в
1983 р. вже був представлений проект Керівних принципів ООН на захист інтересів
споживачів. 9 квітня 1985 р., Генеральною Асамблею ООН були прийняті Керівні
принципи на захист інтересів споживачів [208].
Метою цього документа є сприяння країнам у встановленні і подальшому
забезпеченні належного захисту свого населення як споживачів.
Беручи до уваги інтереси та потреби споживачів у всіх країнах, що розвиваються,
і визнаючи, що споживачі зазвичай знаходяться в залежному становищі з точки
зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, та враховуючи,
що споживачі повинні мати право на доступ до безпечних товарів, а також
важливість сприяння справедливому, рівноправному та стійкому економічному та
соціальному розвитку, ці Керівні принципи переслідують такі цілі:
сприяти країнам у встановленні і подальшому забезпеченні належного захисту
свого населення як споживачів;
сприяти створенню структур виробництва та розподілу, що можуть задовольняти
потреби і запити споживачів;
заохочувати високий рівень етичних норм поведінки тих, хто пов’язаний з
виробництвом та розподілом товарів і послуг для споживачів;
сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою всіх підприємств на
національному та міжнародному рівнях, яка негативно впливає на споживачів;
сприяти створенню незалежних груп споживачів;
розширювати міжнародне співробітництво в галузі захисту інтересів споживачів;
сприяти створенню ринкових умов, які забезпечували б споживачам можливість
більшого вибору при більш низьких цінах.
У зазначених принципах урядам надаються рекомендації щодо розробки, зміцнення
або продовження активної політики захисту інтересів споживачів. При цьому уряди
можуть визначати свої особисті першочергові завдання у сфері захисту інтересів
споживачів і відповідно до економічних і соціальних умов країн для потреб свого
населення, а також з урахуванням витрат і переваг відповідних заходів. Урядам
потрібно створити чи зберегти відповідну інфраструктуру для розробки,
здійснення і контролю політики захисту інтересів споживачів. Особлива увага
повинна бути приділена забезпеченню того, щоб заходи по захисту інтересів
споживачів впроваджувалися на благо всіх прошарків населення, особливо
сільського. Всі підприємства повинні дотримуватися відповідних законів та
постанов тих країн, в яких ведуть справи, а також відповідних положень
міжнародних норм захисту інтересів споживачів. Урядові органи повинні
заохочувати товариства споживачів та інші зацікавлені групи, включаючи засоби
масової інформації, розробляти програми просвіти та інформування.
Отже, у згаданому документі вперше на міжнародному рівні знайшли закріплення
загальні прин­ципи, які спрямовані на задоволення таких законних потреб:
захист споживачів від загрози їх здоров’ю та безпеці;
сприяння економічним інтересам споживачів і захист цих інтересів;
доступ споживачів до відповідної інформації, необхідної для компетентного
вибору у відповідності до їхніх індивідуальних запитів і потреб;
просвіта споживачів;
наявність ефективних