РОЗДІЛ 2
ФРЕЙМОВИЙ КОМПЛЕКС ‘ЛЮДИНА І ПРИРОДА’
В РОМАНАХ Е. ШТРІТТМАТТЕРА
Фрейм як структура концептів і відношень між ними
Предмет цього розділу – вербальні структури, які є лексичною базою реалізації
терміналів фреймів ‘Природа’ та ‘Людина’. За основу беремо положення про те, що
фрейм – це структура, базовими елементами якої є концепти та відношення між
ними. Це визначення ґрунтується на твердженні дослідників, які доводять, що
концепти становлять основу когнітивних структур [228; 257; 299; 300], до яких
належать також фрейми.
Вивченню питання концептів у мовознавчій науці присвячено чимало праць [1; 3;
28; 36; 48; 63; 67; 69; 71; 99; 102; 104; 124; 130; 139; 160; 162; 163; 170;
181; 182; 198; 309], проте саме розуміння концептів доволі варіативне.
Одностайним є лише положення про те, що концепт належить до сфери свідомості та
містить, на відміну від понять, не тільки описово-класифікаційні, але й
чуттєво-вольові й образно-емпіричні характеристики. Як зазначає Ю.С. Степанов,
концепти існують не тільки в думках, а й у досвіді [168, с. 47]. А.А. Залевська
розглядає концепт як „базове перцептивно-когнітивно-аффективне утворення
динамічного характеру, що функціонує у пізнавальній та комунікативній
діяльності індивіда” [67, c. 39]. При цьому підкреслюється принципово
невербальна природа концепту, з одного боку, і складна структурна організація
концептів, з іншого.
Дещо інше розуміння концепту пропонує А. Соломоник, котрий вважає, що концепт –
це абстрактне наукове поняття, вироблене на базі конкретного життєвого поняття
[166, с. 246]. Крім того, концепт спирається на лінгвокультурологічне поле –
ієрархічну систему одиниць, що володіють загальним значенням і які відображають
систему відповідних понять культури [37, с. 60]. З позиції когнітивної
лінгвістики концепт розуміється як „натяк на можливе значення” і як „відгук на
попередній мовний досвід людини” [125, с. 282], тобто поняття „концепт”
трактується як індивідуальний зміст на відміну від колективного значення,
закріпленого у словнику.
У цьому дослідженні ми виходимо з визначення, запропонованого Р. Боґрандом,
згідно з яким концепт – це елемент, за яким стоять певні знання, котрими
володіє людина, зберігаючи їх у довготривалій пам’яті [202, с. 89]. Це
визначення ґрунтується на тому, що більшість учасників інтеракції, які вживають
чи чують мовний вислів, фактично володіють однаковими знаннями стосовно цього
висловлювання, а отже, вкладають у нього аналогічний зміст. Таким чином,
значення концепту дорівнює сумі можливих варіантів його актуалізації [202, с.
90].
Оперуючи терміном “концепт”, слід розмежовувати такі ключові поняття
когнітивного моделювання, як: 1) національна концептосфера – сукупність
оброблених, стандартизованих концептів у свідомості народу; 2) семантичний
простір мови – частина національної концептосфери, позначена мовними засобами,
названа в мові і представлена семемами й семами (тобто значеннями та
компонентами значень); 3) актуалізація концепту – включення концепту в
мисленнєву діяльність; 4) репрезентація концепту – вираження в мові у різних
текстових формах [145, с. 28-29]. Активізація концептів у свідомості реципієнта
відповідними мовними елементами відіграє важливу роль, оскільки супроводжується
виникненням асоціацій, залученням нових концептів, які сприяють ефективній
внутрішній (розумовій) обробці текстової інформації.
Через структури пам’яті / знань здійснюється зв’язок автора з читачем. Концепт
виявляється інструментом, що дозволяє розглянути художній світ твору в його
єдності з національним світом, залучити образну тканину твору до
загальнонаціональної асоціативно-вербальної сітки [70, с. 29]. За
посередництвом текстових елементів, що презентують концепти відповідного
фрейму, відбувається духовне збагачення особистості, яка в процесі пізнання
розширює свій внутрішній світ за рахунок поповнення семантичного рівня новими
лексичними одиницями та лінгво-когнітивного (тезаурусного) – новими концептами
та фреймами. Щоб глибше зрозуміти цей процес, уявімо собі структуру людської
пам’яті, яку графічно представлено на Рис. 2.1.:
П А М’ Я Т Ь
Ультракороткотривала Короткотривала Довготривала
семантична пам’ять епізодична пам’ять
мовні знання енциклопедичні знання інформація про особистий досвід
Рис. 2.1. Структура людської пам’яті
Більшість моделей пам’яті – це моделі з т. зв. “накопичувачами”. Процес обробки
даних відбувається послідовно: від першого “накопичувача” до наступного.
Інформація (візуальна, слухова чи ін.), що поступає й спричиняє сенсорне
подразнення, потрапляє спочатку у сенсорний, або модальний, “накопичувач”, що
утворює ультракоротку пам’ять, звідки інформація поступає у короткотривалу
пам’ять і обробляється разом з інформацією з довготривалої пам’яті [298, с.
77].
Терміни “епізодична пам’ять” (англ.: episodic memory) та “семантична пам’ять”
(англ.: semantic memory) були введені Е. Тульвінгом [305]. Епізодична пам’ять
включає досвід, індивідуальні спогади про події, що мали місце в житті окремої
людини, а семантична пам’ять відображає загальні знання про події та явища в
об’єктивному світі. Звичайно, обидва види пам’яті перебувають у безперервному
взаємозв’язку: особистий досвід впливає на формування загального світогляду
особистості, який, у свою чергу, здійснює вплив на подальше сприйняття життєвих
ситуацій та їхню оцінку.
Крім цього, ця взаємодія існує не лише в рамках свідомості однієї людини, а й
на міжособистісному рівні. Учасники такої інтеракції не обов’язково повинні
бути залучені до активного спілкування один з одним; вони можуть н
- Киев+380960830922