РОЗДІЛ 2
КОНСТАНТИ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ НАРОДУ
ЯК ПРОДУКТИ ОБРЯДОВОГО ДИСКУРСУ
Мова є виразником культури кожного народу, вона ідентифікує та модифікує кожний
елемент дійсності. Шляхом лексико-семантичної реконструкції етнокультури можна
відтворити певні моделі розвитку мови. Національні особливості у мові відбиває
передусім лексика історико-культурного, етнографічного характеру, у якій
значною мірою простежу- ється весь шлях розвитку народу. Для кожної людини світ
постає таким, яким вона його в міру свого розвитку пізнає, освоює. Світ
пізнається значною мірою через мову, відповідно моделюючи мовну картину світу.
За визначенням І.Штерн, мовна картина світу є способом відбиття реальності у
свідомості людини, що полягає у сприйнятті цієї реальності крізь призму мовних
та культурно-національних особливостей, притаманних певному мовному колективу,
інтерпретацією навколишнього світу за національними концептально-структурними
канонами [227, 330]. За В.Жайворонком, пізна-ючи і членуючи об’єктивний світ,
людина не лише називає окремі його реалії, але й осмислює їх у слові, а тому
постає потреба говорити про культурні концепти як мовні одиниці, породжені
історико-культурною свідомістю народу, або такі, що характеризуються
історичними та культур-ними нашаруваннями смислів [71, 26]. Досліджуючи
обрядове мовлення, спостерігаємо вживання мовних одиниць, семантику яких
пізнаємо лише у контексті тієї чи іншої обрядодії. Водночас можна виділити так
звані етнокультурні концепти, які самі по собі є константами народної культури,
пор.: батько, мати, вогонь, вода, земля, небо, досвітки, вечорниці, весілля,
мавка, місяць, сонце, калина, барвінок, рута-м’ята, верба та ін. Наповнені
певним етносимвольним змістом, більшість із них реалізують його передусім в
обрядових контекстах.
2.1 Етнокультурні концепти в контексті обрядодій
Слово концепт походить від латинського conceptus, що в перекладі означає
„думка, уявлення, поняття” і первинно почало застосовуватися як термін логіки
та філософії. Концепт – це мислительний образ, ментальний прообраз, ідея
поняття, саме поняття. У психіці це об’єкт ідеальної природи, образ, що втілює
певні культурно зумовлені уявлення носія мови про світ і водночас є прообразом,
прототипом, ідеєю групи похідних понять; у мові концепт має певне ім’я,
оскільки реальність відбивається у свідомості не безпосередньо, а через мову
[227, 191]. А.Вежбицька трактує концепт як комплекс культурно зумовлених
уявлень про предмет, що співвідноситься з поняттям як набором суттєвих ознак,
знань про предмет. Дослідниця пропонує розглядати концепт-мініум і
концепт-максимум. Концепт-мініум, вважає А.Вежбицька, не охоплює повністю всі
смисли слова, концепт-максимум, навпаки, охоплює ці смисли максимально. Такий
концепт містить енциклопедичний додаток, що розширює концепт-максимум завдяки
професійним знанням [35, 192].
Суть концепту розкриває Ю.Степанов у передмові до монографії „Константы.
Словарь русской культуры. Опыт исследования”, удаючись до етимології слів
російської мови [190, 40]. За Ю.Степановим, концепт – це „згусток культури” у
свідомості людини, тобто те, у вигляді чого культура входить у ментальний світ
людини, через посередництво чого людина входить сама у культуру, а в деяких
випадках і впливає на неї. У концепті представлено як власне внутрішню форму
самої назви, так і комплекс асоціацій, оцінок. Тому і йдеться про константу
(постійну величину) як провідну ознаку концепту культури.
Деякі вчені розглядають концепт у парі з символом. Однак ці поняття не тотожні.
Кожний символ є концептом, але не кожний концепт є символом. Зокрема, В.Ужченко
вважає, що ,,символ” і ,,концепт”– поняття ,,різнопло- щинні: термін символ
релевантний для образно-поетичного світосприйман- ня, концепт є ширше поняття,
пов'язане із пізнавальною діяльністю суб’єкта.
Незалежно від наявності чи відсутності символічного значення, він виходить за
суто лінгвістичні рамки, тому обидва поняття можуть зіставлятися лише в деяких
аспектах, зокрема, коли вербалізуються і стають одиницями одного рівня –
мовного [210, 48]. Отже, концепт – весь зміст слова (сукупність його смислів)
та його зв’язки з позначуваною реалією, з її характером та асоціативністю.
Стійкий концепт культури є її константою. Якщо погодитися з тим, що світ
відбито передусім у мові, то його модель (як концептуальна, так і мовна), тобто
сам світ і його відбиття у мові, не є чимось єдиним. Бо, як зазначав О.Потебня,
пізнання здійснюється за допомогою порівняння пізнаваного з раніше пізнаним. Як
відомо, слово є найбільш явним для свідомості показником здійснення акту
пізнання, тому, як зазначає В.Жай-воронок, воно є дійсним актом думки і точним
свідченням ступеня її розвитку [79, 51]. Кожна мовна одиниця, зорієнтована на
концептуальний простір, стає засобом мовленнєвого вираження реалій останнього.
Мовні одиниці, що відображають концептуальну картину світу, зазнають певних
перетворень, розширюючи при цьому семантичне поле мовного знака. Мовний знак
часто виступає не просто словом-номінацією з одним чи кількома значеннями, а
має значні культурні нашарування. Вони зумовлені знаннями, якими оперує людина
в процесі мислення, і відображають її досвід, зміст творчої діяльності.
Постаючи у процесі набування мовних знань та отримання культурної інформації
про об’єкти та їх властивості, концепти зводять різноманітність явищ, які
людина спостерігає чи уявляє, до чогось одного на основі переосмислення та
порівняння. Вони дають змогу зберігати знання про світ і виступають складниками
концептуальної системи. Особ-ливо виразно постають у свідомості мовця концепти,
пов’язані з народними звичаями, обряда