Розділ 2
Засновки екзистенційного осмислення творчості Володимира Винниченка в
історико-філософській науці
2.1 Провідні напрямки вивчення філософської спадщини Володимира Винниченка
Аналізуючи феномен творчості Володимира Винниченка як історико-філософське
явище зазначимо, що найчастіше науковці висвітлюють цю проблематику як питання
становлення світоглядних орієнтацій та їх виявлення в творчості
письменника-мислителя. Такий підхід започаткував П.Христюк статтею
”В. Винниченко і Ф. Ніцше” в журналі ”Українська хата” № 5 за 1913 рік. Автор
розглядає процес резонування комплексу ідей німецького філософа Ф. Ніцше в
таких творах Володимира Винниченка як: ”Базар”, ”Купля”, ”Момент”, зазначаючи,
що ”… шукання Винниченка викликані самим життєм, в його світогляді є певні
прикмети індивідуалістичної філософії Ніцше.” [178, 299].
Відомо, що інтерес до ірраціоналізму – характерна риса європейської філософії
межі ХІХ-ХХ століття. У цей час рішуче долається більш як двохсотрічна традиція
західноєвропейського Просвітництва, натомість формується антираціоналістична,
антимеханістична, екзистенційна, альтернативна програма, що стала одним із
провідних світоглядних орієнтирів світової культури ХХ століття. Представниками
цього руху були: Ф. Шлегель, Ф. Гарденберг (Новаліс), Р. Вагнер, А. Шопенгауер,
С. К’єркегор та інші, проте саме творчому спадкові Ніцше судилося найпомітніше
вкарбуватися у новий дух минулого століття [24, 155].
Ніцшеанство на теренах України стає популярним на початку ХХ століття, що
збігається з літературною молодістю Володимира Винниченка.
Тож немає нічого дивного, що і Володимир Винниченко, сидячи в київській тюрмі
за свою революційну діяльність, взявся за переклад трактату “Так промовляв
Заратустра”, що і в його творчості зазвучали ніцшеанські мотиви. Можна
припустити, що вперше Винниченко познайомився з працями Ніцше або під час
навчання в Київському університеті (диплом юриста здобув екстерном у 1905
році), або в період нелегальних поїздок у Галичину і Західну Європу; модна
антисоціалістична філософська течія, яка закликала до “переоцінки всіх
цінностей”, бунтувала проти умовностей, догм і покори, виявилася суголосною
уявленням і поглядам українського соціаліста про революційне перетворення
життя.
Д.Донцов конкретизує зв’язок філосування Володимира Винниченка з одного боку –
з ідеями Ніцше, а з іншого – з волюнтаристичним початком процесу відродження
нації [76]. Зрозуміло, що студіювання Д.Донцовим творчості
письменника-мислителя відбувалося в межах виробленої ним концепції
інтегрального націоналізму, світоглядні основи якої ведуть до волюнтаристичної
лінії некласичного філософування. Дослідник у своєму аналізі виводить специфіку
стилю викладу філософських ідей із їх смислових особливостей, а також на основі
спільного вольового початку об’єднує у Володимира Винниченка в одному річищі
філософію нації та філософію людини. Він є для Д.Донцова мислителем-руйнівником
панування раціонального, який, забуваючи рефлексію, намагався невдало
впроваджувати у світогляд початку ХХ століття волюнтаризм .
Продовжує цю лінію вписування філософії Ф.Ніцше в творчість Володимира
Винниченка український філософ, учень Е.Гуссерля -В.Юринець. У передмові до
видання Винниченкового роману ”Записки курносого Мефистофеля” (російськомовне
видання - 1928 р.) В.Юринець зазначає, що ”параллели между Винниченко и Ницше
не случайны: в сочинениях нашего украинского автора можно найти очень много
ницшеанских идей иногда довольно причудливо преломленных в его сознании.” [32,
10].
Подальший розвиток подій в Україні був малосприятливим для неупереджених
наукових студій щодо впливу Ніцше на українську культуру, історія відсунула
розгляд цієї проблеми до останніх років ХХ століття коли починають з’являтися
розвідки І.Бичка, Г.Бежнар, О.Петрів та інших.
І.Бичко зауважує, що ”Воля за Ніцше є рушійна сила становлення, є саме суще у
його динамізмі, є постійне зусилля до розширення меж власного Я, до його
емансипації. На рівні людини воля виявляє себе як життя (в цьому спільність
позиції Ніцше зі строкатою групою представників ”філософії життя”). Життя – це
світ в аспекті його даності людині. Тим-то життя є єдина істинна реальність.
Але ж такою є головна світоглядна орієнтація і Винниченка, що виразно проходить
через всю його творчість (”Записки кирпатого Мефістофеля”, ”Сонячна машина”
”Рівновага” ”Хочу” та ін.). Життя проголошено головною цінністю і вихідним
принципом сформульованої у 40-ві роки філософсько-політичної концепції
конкордизму. З нашого погляду, погляду живих істот життя здається найбільшою
цінністю у Всесвіті. А метою і сенсом існування є щастя – ”довга і постійна
радість життя”. Але ж у реальному житті, наголошує Ніцше, щастя, якщо взагалі
трапляється є короткою миттю, а поза цією миттю, - немов продовжує Винниченко,
життя нагадує ”якийсь велетенський планетарний концентраційний табір злочинців.
Це мусить так бути, бо кожний у цьому суспільстві мусить почувати себе свідомо
чи несвідомо, так чи інак винним морально, кожний тим чи іншим неодмінно
погрішив проти тої чи іншої заповіді.” [24, 174].
Зіставляючи світоглядні позиції Ф.Ніцше і Володимира Винниченка, І.Бичко
доводить їх співзвучність, а не ”копіювання”, підкреслює, що нераціоналістичне
підґрунтя Винниченкового конкордизму аналогічне ірраціоналізмові Ніцше і всієї
”філософії життя”, а зміст Винниченкової рецепції філософії Ф.Ніцше зумовлений
близькістю менталітету української і німецької культур.
Сам Ф.Ніцше у травні 1887 року зауважував, що його думки почнуть доходити до
вух людей не раніше 1901року. І – помилився: уже в той ч
- Киев+380960830922