Розділ II. Соціальні та культурно-освітні умови розвитку України в першій половині ХІХ ст. Історія становлення Київської Духовної Академії
Традиція духовної освіти в Україні має свою багату філософську, освітню, полемічну, богословську історію становлення. Слід відзначити, що змістовно ця історія є дуже багатою, вона складає монолітний внесок в світову духовну спадщину. Відомо, що вітчизняна духовність зросла на засадах християнства. Його догмати складають світоглядні підвалини слов'ян. Але храм духовності, який постав на цих підвалинах (фундаменті) несе своє естетико-культурне та філософське забарвлення, відмінне від того, яке створювала Візантійська чи інша помісна церква. Зрозуміло, що специфіка викликає зацікавлення науковців, адже розтлумачивши ці етнічно-національні візерунки ми зможемо дати відповіді на питання "Хто ми є?". Ця робота ведеться у всіх гуманітарних галузях знання. Тому наше дослідження теж вписується в контекст даних досліджень, оскільки намагається сконструювати культурно-освітнє та філософське поле Києва ХІХ ст.
На вітчизняних теренах формально духовна освіта як така в чистому вигляді оформилася лише в ХІХ ст. в рамках Київської Духовної Академії. До того релігійна та світська освіта були зрощені. Однак, це не означає, що традиції духовної освіти ми маємо вести від ХІХ ст.. В дійсності, цей процес розпочався з приходу християнства на Русь, з появою тут перших переписувачів та тлумачників Святого Письма і праць Отців церкви. Ця традиція передання знань існувала до XVII століття, до появи першого навчального закладу вищого типу - Острозької академії, потім естафету перехопила Києво-Могилянська академія, спадкоємицею якої виступила Київська духовна академія. Цю спадкоємність українська дослідниця Н. Мозгова окреслює так: "Філософська "плідність" інтелектуального середовища Києва XIX століття пов'язана насамперед з духовними традиціями давнього центру релігійної культури. Одним із головних осередків цього центру лишалась в той час Київська духовна академія" [43, 391].
КДА буда освітянським дітищем трьох попередніх століть і на початок ХІХ ст.. існувала і діяла в певних соціально-політичних, економічних, ідеологічних умовах, а також духовно-культурній філософсько-богословській традиції. Тому для того, щоб максимально об'єктивно визначити феномен української духовно-академічної філософії, витворений викладачами Академії, потрібно врахувати вказані чинники та коротко розглянути історію становлення освітнього процесу.
Розпочнемо з історії Київської Академії. Перші навчальні заклади на українських землях з'являються в Острозі та Замості в 90-х роках ХVІ ст. А в 1615 р. шляхтичка Галшка Гулевичівна Лозко пожертвувала свої двори, що знаходились на Подолі Братській школі, з умовою створення в подальшому при школі монастиря та гостьового будинку для православних християн. Це істотно вплинуло на те, що школа почала швидко розвиватися і ставати центром освіти. ЇЇ ректорами були такі відомі постаті як І. Борецький, М. Смотрицький, К. Сакович, Х. Євлевич. Але поряд з цією школою створюється братська школа при Києво-Печерській Лаврі, ректором якої стає молодий і завзятий Петро Могила. В 1632 р. відбулося злиття обох шкіл під керівництвом того ж П. Могили і утворився Києво-Могилянській колегіум. "Важливо, що в могилянській колегії вперше постала для "руського суспільства" своя наука, своє джерело не лише нижчої, але й тої вищої освіти, задля якої багато батьків змушені були відправляти дітей на чужину, особливо у хвалені тоді ієзуїтські колегії, посилаючи "з тяжким серцем", з небезпідставним страхом за чистоту віри і душі їх" [87, 69]. А в 1701 р. колегіум отримав від Петра І грамоту, в якій значилося про призначення навчальному закладу статусу академії. Це була "друга спроба" утворення в Україні вищого навчального закладу. Академія охоплювала всі рівні освіти - початкову, середню та вищу. Безумовно, що заслуга у досягненнях цього закладу в значній мірі належить Петру Могилі. Він сформував не лише потужний освітянський центр, а й спричинився до того, що Академія виступила "науковою інституцією, що об'єднувала тодішній український освітянський світ, і водночас центром мистецтв, що притягував до себе діячів культури, котрі творили літературу, живопис, музику тощо" [87, 75]. Головною заслугою св. митрополита Київського Петра Могили у справі створення Академії було те, що він зумів надати цій школі масштабу церковно-освітнього та духовного центру, який би до того ж протистояв планам Речі Посполитої запровадження унії та полонізації. Під його ім'ям Київська Академія увійшла в історію української богословської науки та духовної освіти, а також справила відчутний вплив української духовної освіти на Московію протягом ХУП-ХУПІ ст. в особі кращих представників цієї Академії. Довгий час Академія була осередком освіти Російської імперії, "постійно давала у всі кінці Росії не лише вчителів у школи, а й настоятелів у монастирі, місіонерів у найвіддаленіші країни, архієреїв на різні єпископські кафедри, з яких багато хто стали відомими або науковими працями, або адміністративною діяльністю, або місіонерськими подвигами, або пастирським добро чинностями, і навіть святістю життя" [53, 35]. Але не всі позитивно оцінювали пролатинську політику Петра Могили. Так І.Малишевський вважає, що "в київській науці, особливо найдавнішій, неприємно кидається в очі її чужа оболонка - латино-польська" [83, с. 69]. А ще з більшою критикою говорить про це Г.Флоровський, він бере масштаби впливу діяльності митрополита на Церкву взагалі та на суспільство і зазначає "за Петра Могили Західно-Російська церква виходила з тієї розгубленості та дезорганізації, в якій вона страждала з часів Берестейського собора. І разом з тим, вона пронизана чужим латинським духом...це була гостра романізація Православ'я, латинська псевдоморфоза Православ'я. На пустому місці будується латинська... школа, і латинізації підпадають не лише звичаї та мова, але й богослівя і світогляд, і сама релігійна психологія. Латинізувалась д
- Київ+380960830922