РОЗДІЛ 2
Реалізація архетипу Героя у прозі Міядзави Кендзі
1.2. Генологічні аспекти прозової спадщини Міядзави Кендзі
При аналізі будь-якого літературного твору одним із завдань, що постають перед дослідником, є визначення жанрової приналежності аналізованого твору. З одного боку, може здаватись, що таке завдання не становить жодної проблеми, адже характерні риси і найважливіші ознаки кожного певного жанру досить детально визначені та описані. Проте, з іншого боку, визначення жанрової приналежності певного твору може викликати труднощі, наприклад, у тому випадку, коли автор сам певним чином визначає свій твір, хоча, згідно з теорією, цей твір правильніше було б віднести до іншого жанру.
Не менше питань виникає при розгляді такого жанру як казка, мається на увазі казка літературна. Серед фольклорних казок виділяють цілу низку підтипів: це і казки про тварин (так званий звіриний епос), і чарівні (героїко-фантастичні) казки, і соціально-побутові (новелістичні) казки тощо [75: 58-69]. Разом з тим, деякі дослідники відмовляють літературній казці у такому різномаїтті жанрів, називаючи її просто "художня казка", більше того, заперечують - до певної міри, звичайно, - її символічний характер: "Художня казка - це література, справжня казка - це імагінація" [38: 15]. При цьому, звичайно, під "справжня казка" мається на увазі казка фольклорна.
З іншого боку, не зовсім задовольняє нас і класифікація, запропонована Н. Тихолоз, яка виділяє такі види літературної казки:
1. Літературний переказ фольклорної казки, головною ознакою якого є те, що він модифікує народну казку, яка лежить в його основі, головним чином стилістично, тобто змінює зовнішню форму фольклорної казки, залишаючи незмінними внутрішню форму та зміст;
2. Літературна обробка народної казки, яка характеризується не лише зовнішніми змінами казки-першоджерела, а і внутрішніми;
3. Літературна казка із суто авторською сюжетно-образною системою, яка відрізняється від двох попередніх тим, що повністю відходить від зовнішньої форми та змісту фольклорного жанру, натомість залишаючи незмінними лише компоненти внутрішньої форми [75: 49-50].
Ця класифікація насамперед розглядає зовнішні, формальні риси літературної казки, залишаючи поза увагою саме внутрішню форму. Врешті, говорячи про прозову спадщину Міядзава Кендзі, ми, не вагаючись ні хвилини, відносимо його твори до останнього з перелічених видів, тобто до казки із суто авторською сюжетно-образною системою. Проте, таке визначення нічого нам не говорить про внутрішній зміст його творів: чи це казки про тварин, чи соціально-побутові чи чарівні казки?
Ми зовсім не хочемо сказати, що у літературній казці слід виділяти такі ж самі підтипи, що і у фольклорній (врешті, це питання потребує значно ґрунтовнішого дослідження), ми просто хочемо запропонувати такий підхід, за яким методи дослідження фольклорної казки застосовувалися б до казки літературної. Доказом на користь цього підходу може бути наступне твердження такої відомої дослідниці казок як Марія-Луїза фон Франц: "На мій погляд, найбільш часто причиною виникнення архетипних оповідань є особистий досвід індивіда (підкреслення наше - А. Б.), отриманий ним у уві сні, або у вигляді звичайних галюцинацій (індивідуальних і масових), коли несвідоме наповнення здійснює вторгнення у життя конкретної людини (підкреслення наше - А. Б.)" [84: 30]. Іншими словами, в основі будь-якої архетипної історії (чи то казка фольклорна, чи літературна) лежить індивідуальний досвід певної конкретної людини. Тому цілком припустимо при дослідженні авторської казки застосувати методи, що використовуються при дослідженні казки фольклорної, хоча б просто з інтересу: а раптом вийде щось цікаве?
У японських джерелах жанрова приналежність прозових творів Міядзава Кендзі визначається досить невизначеним терміном ?? "Do:wa" [167: 217], який має значення як "чарівна казка" [138: 520], так і "оповідання, написане для дітей" [145: 1162]. Отже, ми будемо виходити з того, що твори, які ми розглядатимемо, можна визначити як "чарівні казки, написані для дітей". До речі, ця наша дефініція підкреслює якщо не зв'язок, то, принаймні, існування певних паралелей між такого роду літературою і фольклорною казкою, адже ще з давніх-давен фольклорні чарівні казки "були пов'язані з вихованням та навчанням дітей" [84: 11].
Отже, які ті головні ознаки чарівної казки, визначення яких у творах японського письменника дасть нам підстави говорити про їхню спорідненість? Марія-Луїза фон Франц виділяє декілька етапів, характерних для архетипної історії. Перш за все, це експозиція, тобто опис часу і місця дії: "Чарівні казки зазвичай починаються зі слів "Одного разу...", що є очевидною вказівкою на час та місце дії, а, правильніше сказати, на їх позачасовий та позапрсторовий характер, тобто як би на безвідносність колективного несвідомого. В казках можна знайти багато прикладів поетичного способу вираження цієї позапросторовості та позачасовості, наприклад початкова форма: "Колись давним-давно", яку зараз ... називають illud tempus, тобто позачасовою вічністю, яка існує нині і повсякчас" [84: 45]. Відомий російський дослідник В. Я. Пропп так описує цей факт: "З перших же слів казки ... слухач відразу охоплюється особливим настроєм, настроєм епічного спокою" [70: 22].
З іншого боку, в самому кінці казки ми теж можемо бачити дуже цікавий феномен, характерний саме для цього пласта народної творчості, а саме "щасливий кінець, за яким іде приказка, яка має негативний характер" [84: 46], щось на кшталт "І я там був, мед-пиво пив. По вусам текло, а в рот не попало". Про це Марія-Луїза фон Франц каже так: "Подібні прислів'я в кінці казки є таким собі ритуалом, який здійснюється при виході (rite de sortie), адже чарівна казка переносить далеко у світ дитячих снів, в яких відбивається колективне несвідоме, але в якому не можна залишитись назавжди... Іншими словами, ми маємо переключитись і залишити світ чарівної казки" [84: 47].
Отж