РОЗДІЛ 2
"ПЕРЕБУДОВНА" ПУБЛІЦИСТИКА ПРО "БІЛІ ПЛЯМИ"
ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА
2.1. Типологія "білих плям" історії українського козацтва на сторінках публіцистки 1989-1991 рр.
Уявлення про історію українського козацтва, як суцільну "білу пляму" на терені радянської історичної науки кін. 1980-х - поч. 1990-х рр. вкрай умовне, бо, по-перше, потребує вагомих уточнень; по-друге, відкидає саму можливість конструктивного погляду на попередні радянські історичні студії у цій галузі (наприклад, В.Голобуцького, М.Петровського, В.Панасенко, О.Апанович та ін.) ?100, с.51-60?. Коріння цього занадто спрощеного, як на наш погляд, переконання линуть від поширеного у ті часи припущення, що в радянській історії України взагалі немає "так званих "білих плям", бо вся вона "суцільно фальшована наука" [309, с.2]. Звісно, масштаби фальсифікації вітчизняної історії вражаючі. У цьому сенсі історія українського козацтва є одним з найперших прикладів поряд із радянським періодом історії України. До останнього часу козацька минувшина викликала міцні асоціації з географічною мапою, де невеличкі клаптики ойкумени (освоєної і відпрацьованої історії) губляться на тлі "білих плям" (її невідомих чи "призабутих" сторінок) та "чорних дір" (свідомо вилучених, заборонених епізодів). Проте, специфіка історії козацтва як раз і полягає у тому, що вона була скоріше зміфологізована, переписана, аніж вкрита суцільним мовчанням. Не випадково саме у цій темі ми спостерігаємо такий сплеск історичної літератури дорадянської доби та відповідно - творів вітчизняної історіографії 1920-1930 рр., колись заборонених для широкого дослідження. На цьому "порожньому" в історіографічному сенсі місці і формувалася радянська міфологія даної проблематики, в якій роль своєрідних "еталонів" відігравали "керівні документи" (насамперед, "Тези про 300-річчя возз'єднання України з Росією") [205; 295, с. 66-68]. Тож потреба типологізації "білих плям" козацької минувшини є цілком очевидною.
Аналіз газетно-журнальної публіцистики республіканського рівня 1989-1991 рр. засвідчує, що в історії українського козацтва варто говорити про щонайменше два типи "білих плям". До першого слід віднести ті проблеми, які радянська історіографія з тих або інших причин обходила увагою. Як правило це були теми, які не вважалися актуальними, своєчасними або ж були негласно заборонені політичною (а відтак - і науковою) кон'юнктурою. "Білі плями" другого типу представляли собою приклади радянської історичної міфології й відрізнялись, насамперед, способом свого формування через відповідні ідеологеми. Відтак, методологія їхнього вивчення і усунення мала певні відмінності.
Зауважимо також, що на відміну від проблематики "білих плям" радянського періоду історії України, козацька минувшина розгортається на тлі широкого хронологічного простору довжиною у декілька століть (ХV-ХVІІІ ст.). В історіографічному плані вона представлена не лише радянським науковим доробком, але й історіографією українського "відродження" ХІХ ст. (В.Антонович, А.Кащенко, М.Костомаров, М.Максимович, Д.Яворницький та ін.), яка чи не першою потрапила в "зону дослідження" перебудовної публіцистики.
Проаналізована нами публіцистична література 1989-1991 рр. з даної проблематики дозволяє умовно поділити "білі плями" першого типу на декілька груп. Перша група пов'язана з персоналістикою історії українського козацтва, що, на наш погляд, є спільною рисою для більшості проблем вітчизняної історії, які розроблялись на теренах публіцистичних письменств. Проте, в даному разі, мова йшла про досить значний часовий відрізок довжиною у декілька століть. Тому дослідники мусили, передусім, показати логіку тогочасного історичного поступу, що у свою чергу, потребувало відповідної форми викладу матеріалу. З огляду на те, що основним "виробником" публіцистичного жанру за часів перебудови виступала періодика, типологія досліджень мала відповідати формату та профілю певного видання (газети або журналу). Зрештою, така форма була знайдена у вигляді історико-біографічних циклів, галерей історичних портретів, хронологічних нарисів довідникового або аналітичного характеру, які у буквальному розумінні, заполонили сторінки періодики кін. 1980-х - поч. 1990-х рр. Спираючись як на дослідження перебудовного часу (наприклад, О.Апанович, В.Замлінського, В.Сергійчука), так і на твори дорадянської історіографії (М.Костомарова, В.Антоновича, А.Кащенка) вітчизняні газети і журнали формували власну історичну мозаїку, яку лише постфактум можна оцінити як літературу різних - почасти навіть протилежних - стилів мислення. Прикладом такого своєрідного збігу історіографій ХІХ ст. та новітнього часу може бути історико-біографічний цикл "Гетьмани України" (журнал "Україна" 1990-1991 рр.), де поряд із нарисами В.Антоновича або О.Левицького друкувалися сучасні розвідки Я.Дзири та Ю.Хорунжого. Подібну тенденцію ми спостерігаємо і в журналі "Дніпро" 1990-1991 рр. (рубрика "Публіцистика. Гетьмани України") [46, с.67, 83-84; 181, с.34-35].
З іншого боку, критичне ставлення до такого способу вивчення "білих плям" можливе лише з огляду на ряд застережень. Чи варто було очікувати досконалості від публікацій, які були "першою спробою в радянській історіографії в хронологічному порядку розповісти про життя і діяльність гетьманів України"? Це запитання є тим більш риторичним, що самі автори рубрик оцінювали свою роботу як перехідний етап між віджилою радянською історіографічною традицією та майбутніми розробками професійної історії, яка в типово перебудовному дусі розумілась як спільна справа "подальших колективних зусиль істориків, літераторів, журналістів" [232, с.125]. Отже, численні галереї портретів були скоріше ознакою тогочасного стану вітчизняної історіографії та характерним способом розуміння її потреб провідними дослідниками кін. 1980-х - поч. 1990-х рр. Зрештою, саме така циклічна форма викладу матеріалу про "білі плями" історії козацтва відповідала жанровому профілю періодики.
Окрім вищенаведених прикладів