Право і релігія.

РОЗДІЛ 2
ПРАВО І РЕЛІГІЯ В СИСТЕМІ СУСПІЛЬНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
2.1. Вплив релігії на процес формування права
Визначення спільних рис і відмінностей права і релігії, встановлення
співвідношення цих явищ, дозволяє більш детально розглянути питання впливу
релігійного чинника на процес правоутворення. Особлива увага до цього питання
пояснюється необхідністю дослідження джерел і головних детермінант генезису і
функціонування правового регулятора у суспільстві.
Багатьма сучасними авторами, залежно від типу праворозуміння, у тій чи іншій
мірі визнається значення релігії у процесі формування, як права в цілому, так і
окремих його галузей. Наприклад, С.С. Алексєєв вважає, що без урахування
глибинних духовних засад життя суспільства, що знаходяться «по той бік»
уявлень, ні про яку свободу особистості, свободу волі, права людини,
відповідальність та особисту вину (а значить, – і правову традицію в цілому –
Д.В.) йтися не може [7, с. 145]. А.І. Ковлер вказує на особливості різних
релігій, що обумовлюють специфіку розвитку правових систем окремих країн [104,
с. 200]. Р.А. Папаян акцентує увагу на біблійному корінні сучасного права [190,
с. 25]. М.І. Хавронюк відмічає, що кримінальне право держав Європи тісно
пов’язано з християнською релігією [294, с. 142]. Проте, в науці продовжує
відчуватися властиве радянським ученим негативне ставлення до релігії як засобу
регулювання суспільних відносин, що викликає бажання вдатися до спроби
розглянути зазначену проблему лише стосовно окремих історичних етапів. Таке
бачення обґрунтовує, зокрема, О.Е. Лейст, хоча і вказуючи при цьому, що саме
релігія відіграла найважливішу роль у виникненні права [132, с. 159]. О.О.
Лукашова обмежує розгляд взаємодії права й релігії епохами давніх цивілізацій і
середніх віків, констатуючи, що зараз ці регулятори лише надають одне одному
певну підтримку [206, с. 215, 216].
Із подібними висновками можна погодитися лише частково. Дійсно, одним із
проявів релігійного впливу на формування права є надання державного захисту
закріпленим у священних текстах нормам. У той же час це лише пряма форма такого
впливу. Секуляризація права й політики, що є реалією сьогодення, не означає
повної та остаточної ізоляції цих явищ від релігії. Остання продовжує впливати
на право за допомогою опосередкованих форм, до яких можна віднести: сприяння
або гальмування генезису нових правових норм, визначення еволюційного руху
всієї правової системи й розвитку правової науки.
На стадії першовиникнення права значний його обсяг складають, перш за все,
релігійні норми. Перенесені у чинне право шляхом санкціонування, вони стають
офіційними, отримують захист з боку державної влади. Як історично первісний
суспільний регулятор релігія, своїм авторитетом закріплює певні масштаби
дозволеної або небажаної для суспільства поведінки, надаючи їм характеру
належного. На цей момент звернув увагу ще Ш.-Л. Монтеск’є, вказуючи, що,
оскільки певні відносини вважалися «нечистими» або забороненими, і одночасно
були потрібні (йдеться про шлюбні стосунки), доводилося звертатися до релігії,
щоб в одних випадках їх узаконити, а в інших – заперечити [171, с. 568]. На
думку Я.М. Магазинера, уся маса належної (у т.ч. і правової з сучасної точки
зору) поведінки у первісних державах мала релігійне забарвлення [153, с. 25].
Спираючись на божественну легітимацію, Біблія, Коран, Тора, Авеста, інші
сакральні тексти встановлюють основи регулювання особистих, майнових та інших
відносин усередині соціуму. Вже після утворення держави і системи позитивного
права, остання довгий час наповнюється нормативними конструкціями, що визріли у
надрах рабинського права в іудаїзмі, канонічного або церковного права у
християнстві, фікху (мусульманського права). Ці норми, разом з «правовими»
блоками у сакральних текстах, у літературі здобули назву «релігійного права»
[101, с. 102, 103]. Для з’ясування шляхів впливу релігійного права на процес
формування правової системи, її окремих норм, інститутів та галузей, потрібно
більш детально зупинитися на природі цього явища.
У науці дане питання не здобуло єдиного вирішення. Так, С.О. Токарев, звертаючи
увагу те, що засобом закріплення приписів релігійного права, є сакральні
тексти, розглядав його як структурний елемент релігії [278, с. 539]. Цю ж
позицію поділяв французький фахівець з мусульманського права Р. Шарль [312, с.
11]. Деякі автори вважають, що релігійне право являє собою форму взаємодії
релігійної і правової ідеології, релігійних і правових норм, тобто виходять з
подвійної, релігійно-правової сутності релігійного права [101, с. 123; 144, с.
14; 267, с. 121]. На думку В.А. Бачиніна релігійне право – це первинна система
правових норм, яка здатна існувати у єдиному нормативному просторі поряд з
вимогами звичаєвого і позитивного права [18, с. 162]. Схожу ідею на прикладі
церковного права відстоює і український вчений Ю.М. Оборотов, розглядаючи
останнє як самостійну галузь права, що дозволяє розділити систему права на дві
складові: світське право і церковне право [184, с. 83]. Підтримуючи аналогічну
позицію, О.М. Волощенко одночасно вказує, що церковне право – це система норм,
правил поведінки, яких вірні дотримуються відповідно приписів релігійного
вчення [44, с. 53]. Цікавої точки зору дотримується М.Ю. Варьяс, який відносить
церковні норми до різновиду корпоративного права. При цьому, під корпоративним
правом зазначений автор розуміє систему правил поведінки, розроблених
різноманітними корпораціями для регулювання як своїх внутрішніх відносин, так і
відносин між цими корпораціями й іншими зовнішніми суб’єктами, забезпечених
силою корпоративного, а у деяких випадках