Розділ 2
боротьба із злочинними
посяганнями на власність
за кримінальним законодавством україни
1922–1927 РОКІВ
2.1. Перша кодифікація
кримінального законодавства України
Незважаючи на те, що у попередній період становлення української радянської
держави вищими органами влади в Україні було прийнято значну кількість
нормативних актів – урядових декретів та постанов, сукупністю яких регулювалися
загальні засади кримінальної відповідальності, визначалися суспільно небезпечні
діяння, що підпадали під ознаки злочинів, у тому числі й майнових,
встановлювалися міри покарання, які мали застосовуватися до осіб, винних у їх
вчиненні, а отже можна сказати, що ця сукупність становила чинне кримінальне
законодавство того часу, та проте ці акти поточної правотворчості не могли
повною мірою забезпечити проведення державою правової політики, спрямованої на
боротьбу із злочинними посяганнями на нові суспільні відносини, які
розбудовувались та утверджувались у тогочасній українській державі.
Велика кількість цих нормативних актів, і в той же час неповнота охоплення ними
всієї сукупності суспільних відносин, що мали підпадати під дію кримінального
закону, несвоєчасність допровадження на місця офіційних друкованих джерел, де
публікувалися ці нормативні акти, практика введення в дію нормативних актів
телеграфом, коли часто ці акти внаслідок незадовільного технічного стану
тогочасних засобів зв’язку або умисного їх пошкодження під час бандитських
нападів або в результаті розкрадання населенням телеграфних стовпів і дротів
(про нормативні акти, якими встановлювалася кримінальна відповідальність за
такі дії, йшлося вище, у попередньому розділі нашого дослідження) зовсім не
надходили до органів і осіб – безпосередніх виконавців, – все це доволі
ускладнювало діяльність правозастосовних органів, не забезпечувало однакового
або своєчасного застосування законів на всій території республіки, а отже не
сприяло забезпеченню належного стану законності в державі.
У цьому зв’язку поставало завдання створення єдиного грунтовного узагальнюючого
систематизованого законодавчого акта, який би регулював усю сукупність
суспільних відносин, що охоплюються сферою кримінального законодавства. Тобто
йшла мова про необхідність кодифікації кримінального законодавства, як, до
слова, й інших галузей права.
Зазначимо, що різні аспекти питання першої в Україні кодифікації законодавства
в цілому і законодавства галузевого, у тому числі й кримінального, більш-менш
докладно висвітлювали у своїх дослідницьких наукових працях такі відомі
українські правники, як Б.М. Бабій [[cxli]; [cxlii]], Я.М. Брайнін [[cxliii]],
І.С.Галаган [[cxliv]], М.А. Голодний [[cxlv]; [cxlvi]], В.К. Грищук [[cxlvii]],
П.Т. Землянський [[cxlviii]], П.П. Михайленко [[cxlix]; [cl]], А.І. Рогожин
[[cli]; [clii]; [cliii]; [cliv]], Д.С. Сусло [[clv]], А.П.Таранов [[clvi]],
І.Б. Усенко [[clvii]; [clviii]], Ю.А. Фролов [[clix]], В.А. Чехович [[clx]],
Д.Т. Яковенко [[clxi]], О.М. Якуба [[clxii]] та ряд інших вчених. Серед
аспектів розгляданого питання були такі, як задачі і компетенції органів
державної влади у галузі кодифікації законодавства, мета, принципи,
закономірності, особливості, техніка кодифікації, організація та хід процесу
кодифікації законодавства.
Архівні документи та друковані праці дослідників з історії права України
засвідчують, що перші спроби кодифікації в різних галузях законодавства, у тому
числі й кримінального, робилися вже протягом 1918–1919 років. У складі
Народного комісаріату юстиції України, згідно з положенням про нього,
затвердженим постановою Ради Народних Комісарів України від 1 березня 1919
року, “для розробки законодавчих передбачень в області соціального
(цивільного), карного (кримінального) і процесуального права” завбачалося
утворення відділу законодавчих передбачень і кодифікації, перед яким ставилося
завдання займатися “систематичним зведенням законодавчого матеріалу, що
належить до чинних норм права” [[clxiii]]. У 1919 році при Народному
комісаріаті юстиції України було утворено комісію з розробки проекту
Кримінального кодексу УСРР, яка підготувала тексти ряду його розділів. Проте в
умовах іноземної воєнної інтервенції та громадянської війни в Україні розпочата
Нарком’юстом робота з кодифікації законодавства мала епізодичний, незавершений
характер. До того ж, відчутною втратою, що негативно позначилась на темпах та
ході подальшого кодифікайційного процесу, стало знищення влітку 1919 року, під
час денікинської окупації України, значної частини підготовчих та завершених
матеріалів з кодифікації кримінального законодавства [37, с. 96].
Більш грунтовні організаційно-підготовчі роботи з кодифікації законодавства в
Україні почалися вже під кінець громадянської війни. 20 березня 1920 року
колегія Народного комісаріату юстиції України розглянула питання про діяльність
утвореного у складі комісаріату відділу кодифікації, прийнявши відповідне
рішення. З урахуванням напрямів законодавства цей відділ було поділено на
підвідділи, очолювані науковими консультантами [[clxiv]]. Декретом Ради
Народних Комісарів України “Про порядок розгляду і опублікування законодавчих
та урядових актів” приписувалося зосередити у відділі законодавчих передбачень
і кодифікації Народного комісаріату юстиції “систематизацію існуючих
законодавчих і урядових актів, підготовку і редагування проектів кодексів”
[[clxv]].
На засіданні відділу кодифікації Нарком’юсту України, яке відбулося 26 березня
1920 року, було ухвалено негайно приступити до розробки кодексів за тими
галузями законодавства, що вже “отримали достатньо п
- Київ+380960830922