РОЗДІЛ 2
КЛІНІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОБСТЕЖЕНИХ ЖІНОК
ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Характеристика обстежених жінок
Перший етап дослідження:
Дослідження на першому етапі проводилось на базі Інституту репродуктивної медицини (ІРМ). До ретроспективного аналізу було включено 400 медичних карток пацієнток, які зверталися до ІРМ.
На першому етапі нами було відібрано 219 жінки, які використовували ДРТ при різних формах безплідності. Вони, у свою чергу, були розділені на дві клінічні групи. Основна група (ОГ1) включала 99 жінок віком від 23 до 40 років (середній вік 29,3±0,8р), у яких спостерігалась тиреоїдна патологія. Контрольна група (КГ1) складалась із 120 жінок віком від 22 до 42 років (середній вік 30,0±0,8р), які використовували ДРТ і мали нормальний стан ЩЗ.
Було встановлено, що серед пацієнток ОГ1 питома вага ендокринного фактора безплідності складала 45,5±5,0%. З них: 24 (24,2%) пацієнтки з аутоімунним тиреоїдитом та гіпотиреозом; 21 (21,2%) - з аутоімунним тиреоїдитом та еутиреозом. Поєднання трубно-перитонеального та ендокринного факторів спостерігалось в 55,6±5,0% випадків. З них: 6 (6,1%) пацієнток із гіпотиреозом та 48 (48,5%) еутиреоїдних пацієнтки з підвищенням титру Ат-ТПО. Такий розподіл дозволяв застосування різних методик лікування безплідності, включаючи ДРТ, у пацієнток ОГ1: як КЗ та ВМІ при прохідності маткових труб, так і IVF/ICSI при трубному факторі.
В КГ1 трубно-перитонеальний фактор безплідності було діагностовано у 99 пацієнток (82,5±3,5%), 21 (17,5%) жінка страждала на ендокринні форми безпліддя. Етіологічні чинники безпліддя у пацієнток КГ1 також давали змогу лікування як методами IVF/ICSI, так і застосовувати цикли ВМІ. Тобто ми мали можливість порівняти результати широкого спектру методів лікування безплідності у пацієнток двох клінічних груп.
Жінки ОГ1, в залежності від функції ЩЗ та наявності аутоімунного тиреоїдиту, були розділені на три клінічні підгрупи. Перша підгрупа включала пацієнток з ідіопатичним гіпотиреозом (Іа); друга - жінок з аутоімунним тиреоїдитом та гіпотиреозом (Іб); третя підгрупа мала у своєму складі пацієнток з аутоімунним тиреоїдитом на тлі еутиреозу (Ів) (табл. 2.1.1).
Таблиця 2.1.1
Розподіл пацієнток ОГ1 за видом тиреоїдної патології
Варіант тиреоїдної патології Кількість пацієнток (%) Гіпотиреоз (Іа)6 (6,1%)Аутоімунний тиреоїдит. Гіпотиреоз (Іб)24 (24,2%)Аутоімунний тиреоїдит. Еутиреоз (Ів)69 (69,7%)Всього99 (100%)
Другий етап дослідження:
Другий етап дослідження проводився на базі Київського міського клінічного ендокринологічного центру (КМКЕЦ) у відділенні реабілітації хворих з патологією щитоподібної залози та у гінекологічному відділенні №1, а також на базі Інституту репродуктивної медицини. До дослідження було включено 43 жінки, які лікувались в КМКЕЦ з приводу аутоімунного тиреоїдиту, а також 50 соматично та гінекологічно здорових жінок, які профілактично обстежувались в ІРМ. У ході дослідження було виділено наступні клінічні групи та підгрупи.
Основна група (ОГ2) складалась із 43 жінок віком від 18 до 42 років (середній вік 30,2±1,1р), які мали клінічно, лабораторно та інструментально підтверджений діагноз АІТ, та обстежувались з метою вивчення особливостей репродуктивної функції та визначення у них причин порушення фертильності. Жінки ОГ2, в залежності від характеру перебігу у них АІТ, були розділені на дві підгрупи: ті, що мали стан еутиреозу (ІІа) та жінки, у яких аутоімунний процес в ЩЗ вже призвів до гіпотиреозу (ІІб) (табл. 2.1.2).
Таблиця 2.1.2
Розподіл пацієнток ОГ2 за характером перебігу аутоімунного тиреоїдиту
Характер перебігу аутоімунного тиреоїдитуКількість пацієнтокАутоімунний тиреоїдит. Еутиреоз. (ІІа)12 (27,9%)Аутоімунний тиреоїдит. Гіпотиреоз. (ІІб)31 (72,1%)Всього43 (100%)
Контрольна група (КГ2) включала 50 пацієнток віком від 21 до 43 рр. (середній вік 32,6±0,7р) ендокринологічно та соматично здорових жінок, які проходили профілактичне гінекологічне обстеження в ІРМ.
2.2. Методи дослідження
Протокол контрольованої стимуляції суперовуляції.
Довгий протокол. Стимуляція яєчників досягалась шляхом призначення людських менопаузальних гонадотропінів (ЛМГ) ("Менопур", "Меногон", "Ferring GmbH", Німеччина) на 3 день циклу після підтвердження десенситизації гіпофізу шляхом послідовного введення 0,5 мг та 0,1 мг триптореліна ("Декапептил", "Ferring GmbH", Німеччина).
Короткий протокол. Стимуляція яєчників препаратами ЛМГ проводилась одночасно з введенням послідовно 0,1 та 0,05 мг триптореліну з 2 дня циклу.
Протокол з використанням ант-ГнРГ. Індукція суперовуляції препаратами лМГ починалась з 2 дня циклу, після чого з 6 дня циклу починалось введення 0,25 мг цетрореліксу ("Цетротид (r)", "Serono Europ", Великобританія).
Призначення 10000-15000 МО людського хоріонічного гонадотропіну (ЛХГ) ("Хорагон", "Ferring GmbH", Німеччина; "Прегніл", "Organon", Нідерланди) здійснювалось при досягненні домінантним фолікулом середнього діаметру 20 мм. УЗ-пункція яєчників проводилась per vaginum через 34-36 годин після призначення триггерної дози ЛХГ. Ооцити культивувались в середовищах "Vitrolife" (Швеція) при температурі 37,0°С в 6,0% СО2. Після отримання ооцитів через 4-6 годин (в залежності від ступеня зрілості) до кожної клітини додавалось приблизно 50-100 тис. активнорухомих сперматозоїдів. Якщо в день пункції в порції еякулята кількість активнорухомих сперматозоїдів була недостатньою для проведення програми IVF, то використовувалась традиційна методика введення одного сперматозоїда в цитоплазму яйцеклітини (ICSI).
Після інкубації протягом 16-18 годин, виконувався контроль запліднення - присутність пронуклеоса. Запліднені ооцити переносились у свіже середовище та культивувались протягом наступних 24 год, після чого проводилась оцінка отриманих ембріонів та приймалось рішення про день емріотрансферу. Брались до уваги стан ендометрію, можливість розвитку синдрому гіперстимуляц